Сталінська "революція згори" здійснювалася шляхом масового терору. Той, хто не схвалював генеральної лінії Кремля на "соціалістичне будівництво", наражався на репресії. "Хто не з нами, той проти нас!" - таким було найбільш поширене гасло сталінської епохи. Лестощами і загрозами Сталін змусив Максима Горького перетворитися на популяризатора терору. 15 листопада 1930 р. одночасно в "Правде" і в "Известиях ВЦИК" з'явилася стаття М.Горького "Якщо ворог не здається, його знищують". Це гасло стало доповненням попереднього.

В грудні 1931 р. Сталін зустрівся з німецьким письменником Емілем Людвигом, і той в розмові зауважив: "Мені здається, що значна частина населення Радянського Союзу почуває страх, боязнь перед Радянською владою, і що на цьому почутті страху до певної міри ґрунтується стійкість Радянської влади" [22, с.110]. Сталін не підтримав цього судження, але й не потурбувався переконати письменника у протилежному. Інтерв'ю без усяких купюр було опубліковане в центральному органі ЦК ВКП(б) - журналі "Більшовик". Страх і ненависть культивувалися владою. Вони допомагали Сталіну перетворювати Радянський Союз в індустріальну країну ціною неймовірних жертв, і вони ж були гарантією міцності його диктатури.

Компартійно-радянська еліта була опорою сталінської диктатури. Функціонери, які очолювали партійні, радянські, комсомольські і профспілкові апарати, могли не турбуватися про своє становище, тому що кожна посада мала наперед визначений рівень матеріального забезпечення і пільг. Але вони повинні були служити вождю вірою і правдою. Одночасно внутрішня партія становила противагу органам державної безпеки, які теж будувалися як середньовічний орден - на засадах суворої ієрархічної підпорядкованості і залізної дисципліни. Керівництво централізованою системою органів політичної поліції Сталін замкнув на собі. Партійним і радянським органам влади на місцях чекісти не підпорядковувалися.

Непричетна до реальної влади зовнішня партія разом з профспілками і комсомолом повинна була тримати в полі зору держави кожну окремо взяту людину. Крім того, з рядових партійців і комсомольців формувався спеціалізований корпус секретних співробітників (сексотів) для непомірно роздутого апарату державної безпеки. Кожний з її агентів мав свою мережу сексотів, створювану, як правило, залякуванням.

Щоб попередити проникнення в партію "небажаних елементів", проводилися локальні і "генеральні" чистки. Найбільша за весь час існування КПРС генеральна чистка була започаткована подіями, пов'язаними з українським Голодомором. Тоді Сталін переконався, що півмільйонна КП(б)У не може служити йому опорою у здійсненні терористичної політики [23, с. 274]. 10 грудня 1932 р. політбюро ЦК ВКП(б) прийняло постанову про генеральну чистку партії. В УСРР з червня до грудня 1933 р. ця кампанія здійснювалася в Київській, Донецькій, Одеській і Вінницькій областях, з травня 1934 до січня 1935 р. - у Харківській, Дніпропетровській і Чернігівській областях, а також в Молдавській АСРР. Результати чистки оголосив голова ЦКК КП(Б)У К.Сухомлин на ХІІ з'їзді КП(б)У в січні 1934 р. Чистку пройшли 267 907 осіб, було виключено з партії 51 713 (19,3%) [24, с. 343].

В липні 1934 р. був утворений Всесоюзний наркомат внутрішніх справ. Об'єднане державне політичне управління увійшло в новий наркомат як Головне управління державної безпеки. За кількістю штатних і позаштатних співробітників ГУДБ багатократно перевищувало наркомати. При НКВС створювалася Особлива нарада - орган, наділений правом виносити в адміністративному (позасудо- вому) порядку вироки на заслання, вислання або ув'язнення на строк до п'яти років. Майже одночасно в радянське законодавство було запроваджена стаття про зраду Батьківщини, до якої відносилися такі злочини, як шпигунство, розголошення військової або державної таємниці, втеча за кордон. Ці злочини каралися розстрілом, члени сімей підлягали ув'язненню на строк від п'яти до десяти років. Країну готували до сплеску гіпертерору.

1 грудня 1934 р. у Ленінграді було вбито С.Кірова. Цим же числом датувалася постанова президії ЦВК СРСР "Про порядок ведення справ про підготовку або здійснення терористичних актів" (відповідне рішення політбюро ЦК ВКП(б) було оформлено тільки через два дня опитуванням).

Згідно з постановою строк розслідування терористичних актів обмежувався десятьма днями, розгляд справ у суді проводився без участі адвоката і прокурора, оскарження вироку і клопотання про помилування не допускалися, вирок виконувався негайно після винесення. Прокурорський нагляд за законністю у діяльності органів державної безпеки по справах про державні злочини скасовувався. Особлива нарада та інші позасудові органи ("двійки" і "трійки") при загальному спрощенні порядку судочинства різко розширили технічні можливості репресій.

Вбивство Кірова використали, щоб продовжити "генеральну чистку" партії в інший спосіб - у вигляді перевірки партійних документів і обліку документів. Нова кампанія розтягнулася до вересня 1936 р. На весь цей час прийом в партію припинявся. Кількісний склад ВКП(б) істотно скоротився. Найбільших втрат зазнала українська партійна організація. На 1 квітня 1937 р. в КП(б)У перебувало на обліку 296 643 особи, тобто на 253 790 менше, ніж на 1 січня 1933 р. [24, с.347].

Втягнення селян в колгоспи, успіхи в індустріалізації і упокорення інтелігенції та фрондуючої компартійно-радянської еліти досягалися за допомогою масових репресій. Цим же випробуваним методом Сталін радикально змінив зовнішній вигляд радянської політичної системи