Більшовики не увійшли в табір революційної демократії, хоч не признавалися у цьому. Свої зусилля вони приділяли проникненню в ради з метою перетворити їх на власну владу. Однак Ленін не покладався цілком на мирний перехід влади в руки своєї партії через ради. З весни 1917 р. у Петрограді, Москві, Одесі, Харкові та інших великих містах більшовики почали формувати загони червоногвар- дійців-бойовиків.

Стратегічні і тактичні цілі більшовиків в революції були визначені „Квітневими тезами" В.Леніна, які 20 квітня 1917 р. опублікувала газета „Правда". У питанні про війну висувалося гасло „Ні найменшої поступки „революційному оборонству"". В другій тезі поточний момент характеризувався як перехід від початкового етапу революції, який давав владу буржуазії, до завершального етапу, який дасть владу пролетаріату. У свій час М.Бакунін справедливо вказував, що клас „не може всістися в урядове крісло", тому диктатура пролетаріату на ділі означала диктатуру більшовиків. Суть третьої тези виявлялася в гаслі „Ніякої підтримки Тимчасовому уряду". Про негайне повалення уряду мови не було, політичні умови для цього ще не склалися. У четвертій тезі висувалося гасло „Вся влада - Радам!". Хоч ради перебували під впливом меншовиків та есерів, Ленін знав, що більшовики завоюють їх, тому що теж прагнуть знищити великих власників. П'ятою тезою визначався політичний устрій Росії як республіки рад. Ця теза суперечила ідеї скликання Установчих зборів, які вважалися кінцевою метою революції навіть у більшовицькій програмі.

Визначаючи в першій половині тез тактику завоювання диктаторської влади, Ленін далі давав зрозуміти, навіщо йому потрібна диктатура: для побудови комунізму. Соціал-демократи-більшовики повинні були перейменувати свою партію в комуністичну, прийняти нову, комуністичну за змістом програму, побудувати, за термінологією Леніна, „державу-комуну", створити новий, Комуністичний інтернаціонал. Програма побудови „держави-комуни" включала націоналізацію землі, перетворення поміщицьких маєтків в радянські господарства, запровадження контролю рад за суспільним виробництвом та розподілом, злиття всіх банків в один загальнонаціональний банк [3, с.5-6].

Ленін розраховував негайно витіснити меншовиків та есерів з рад. Проте вплив більшовиків в них посилювався повільно. Тому вождь більшовиків вирішив тимчасово відмовитися від власних гасел і взяти на озброєння лозунги рад. Цей тактичний хід був зроблений у серпні 1917 р., одночасно з прийнятим VI з'їздом РСДРП(б) курсом на збройне повстання.

Від серпня 1914 р. більшовики дотримувалися гасла перетворення війни імперіалістичної на війну громадянську. Така війна їх не лякала, хоч вони передбачали наслідки. „Всяка велика революція, а соціалістична особливо, - писав Ленін, - навіть якби не було війни зовнішньої, неможлива без війни внутрішньої, тобто громадянської війни, яка означає ще більшу розруху, ніж війна зовнішня" [4, с.183]. Та йти на завоювання влади з таким умонастроєм було неможливо. Від серпня розмови про громадянську війну серед більшовиків припинилися, вони перестали заявляти, що відкидають сепаратний мир з Німеччиною і взяли на озброєння народну вимогу негайного припинення війни.

Коли у червні 1917 р. партія есерів включила в свою програму радянську вимогу про зрівняльний поділ землі, вона наразилася на жорстку критику з боку більшовиків. Останні вимагали створювати на селі велике виробництво у формі радянських господарств на базі поміщицьких маєтків і колективних господарств шляхом колективізації селянських засобів виробництва. Та в серпні більшовики привласнили есерівське, а насправді - селянське гасло „Землю - селянам!"

Третє гасло радянської революції „Фабрики - робітникам!" робітничий клас і більшовики повторювали в унісон, але вкладали в нього різний зміст. Ради робітничих депутатів вимагали приватизувати робітничими колективами відібрані у капіталістів підприємства. Більшовики вимагали націоналізації підприємств, розуміючи під цим перехід їх у власність „держави-комуни". Вже після завоювання влади Ленін заявив: „Величезним перекрученням основних засад Радянської влади і цілковитим відмовленням від соціалізму є всяке, пряме чи посереднє, узаконення власності робітників окремої фабрики або окремої професії на їх відокремлене виробництво" [4, с.452]. Раніше він таких висловлювань собі не дозволяв.

Крутий поворот більшовики зробили і в сфері національного питання. У 1913 р. Ленін висловлювався так: „Поки і оскільки різні нації становлять єдину державу, марксисти ні в якому разі не будуть проповідувати ні федеративного принципу, ні децентралізації" [5, с.139]. Тепер же в його промовах і статтях зазвучала вимога федералізації країни. 22 серпня більшовики вступили в Центральну Раду на правах окремої фракції.

Популярність у суспільстві, яку більшовики здобули після серпня, в історіографії пов'язується з їх діяльною участю у придушенні корніловського путчу. Однак зміна гасел ленінською партією вплинула на подальші події незрівнянно сильніше. У вересні Петроградська, Московська і Київська ради уперше прийняли більшовицькі резолюції про владу. Головою Петроради став Л.Троцький. Спираючись на неї, більшовики почали готувати ІІ Всеросійський з'їзд рад. Маніпулюючи нормами представництва, вони добилися сприятливого для себе партійного складу депутатів. Одночасно з відкриттям з'їзду 7 листопада 1917 р. більшовицький Воєнно- революційний комітет розпочав операцію по захопленню Петрограда.

Е.Карр не без підстав назвав Російську революцію більшовицькою. У кінцевому підсумку якраз більшовики забарвили її в свої кольори. Але один з лідерів Української революції В.Винниченко з не меншими підставами назвав більшовицький переворот робітничо- селянською революцією [6, с.80]. Російська революція