з осені 1918 р., а перший присвячений їй декрет датувався січнем 1919 р. Принципово інші форми виробничих відносин в загальному вигляді були описані в брошурі М.Бухаріна „Програма комуністів (більшовиків)", яка з'явилася навесні 1918 р., і в програмі РКП(б) 1919р. Обидва документи передбачали перехід села від одноосібного до колективного землекористування у формі колгоспів і радгоспів. Отже, робилася ставка на створення колгоспно-радгоспного ладу, який робив можливим директивне планування виробництва і розподілу сільськогосподарської продукції. Розкладка накладалася на селян-власників, щоб розв'язати проблему постачання вже націоналізованої промисловості і армії продовольством та сільськогосподарською сировиною на період до створення колгоспів і радгоспів.
Створити колгоспно-радгоспний лад у найкоротші строки виявилося не просто. Більшовики змушені був заплатити селянству по векселю, виданому в серпні 1917 р. з метою завоювання влади. Земля в Росії була поділена на зрівняльних засадах. Та вже наприкінці 1918 р. Ленін підготував декрет „Про соціалістичний землеустрій і про заходи переходу до соціалістичного землеробства", основний зміст якого зводився до однієї фрази: „на всі види одноосібного землекористування слід дивитися як на скороминущі і відживаючі". Текст декрету був уперше опублікований 14 лютого 1919 р. газетою „Правда".
З радикальним поворотом в аграрній політиці Кремля співпала реставрація радянської влади в Україні. Республіка, в якій ще зберігалося поміщицьке землеволодіння, була приречена перетворитися на випробувальний полігон у справі комунізації селянства. Навіть у малоземельних районах частина поміщицьких господарств передавалася не у користування селян, а цукровим заводам під організацію радгоспів або всім бажаючим створити комуни. Коли селяни піднялися із зброєю в руках проти робітничо-селянської влади, Ленін використав у боротьбі з „куркульським бандитизмом" підрозділи Червоної армії. Селянська в основному армія розклалася, і Україною оволоділи білогвардійці. Це був урок для керівників РКП(б).
Після поразки армій А.Денікіна Ленін санкціонував затвердження нового земельного закону, який забороняв відводити землю під радгоспи без згоди селян. Однак, не маючи можливості перетворити сільське господарство у складову частину директивної економіки, Кремлю не залишалося нічого іншого, як продовжувати реквізувати селянську продукцію. У травні 1920р. з'явився закон про продрозкладку. Знаючи про те, що вирощену продукцію держава все одно забере, селяни посіяли восени 1920р. озимі культури в значно менших обсягах, ніж раніше. В цій ситуації V конференція КП(б)У у листопаді 1920 р. прийняла рішення провести негайну примусову колективізацію сільського господарства. Пам'ятаючи уроки попереднього року, в Кремлі вирішили діяти по-іншому. Рад- нарком РСФРР розробив законопроект „Про заходи зміцнення і розвитку селянського сільського господарства" і 14 грудня 1920 р. передав його у ВЦВК для внесення на VIII з'їзд рад. Щоб перешкодити небезпеці колосального недосіву навесні 1921 р., затверджений з'їздом закон поширив розкладку не тільки на продукцію, але й на посівні площі селянських господарств. В системі виконавчої влади виник новий орган - Центрпосівком.
Проте селянство не бажало витримувати тягар розкладки. Взимку 1920-1921 рр. Україна і Центральна Чорноземна область перетворилися на арену суцільних повстань. Ленін переконався і в тому, що управління промисловістю на засадах „єдиної фабрики" не спрацьовує. Головною причиною поразки Червоної армії під Варшавою був параліч промисловості і залізниць. Х з'їзд РКП(б) у березні 1921 р. на пропозицію Леніна замінив реквізиційний принцип у відносинах міста і села податковим. Перший крок у відступі від курсу на будівництво комунізму потяг за собою й інші. Держава відмовилася від ідеї ліквідувати грошовий обіг, дозволила вільний продаж сільськогосподарської продукції після сплати продподатку і приватне підприємництво. Державний бюджет був відділений від бюджету державного підприємства. Підприємства об'єднувалися в трести, які почали працювати, співставляючи свої прибутки з видатками. За кілька місяців визріла нова економічна політика.
Не бажаючи плямувати доктрину, Ленін у березні 1921 р., тобто уже після переходу до непу назвав комуністичні перетворення 19181920 рр. „воєнним комунізмом". Засудження комуністичного штурму він підмінив твердженням про те, що штурм був викликаний умовами громадянської війни та іноземної воєнної інтервенції. В усіх радянських енциклопедіях „воєнний комунізм" почали трактувати як систему надзвичайних заходів тимчасового характеру. Соціально- економічні перетворення відбувалися в багатонаціональній країні. Тому пильної уваги заслуговує національна політика керівників РКП(б).
Більшовики не відрізнялися від білогвардійських генералів у прагненні реставрувати „єдину і неподільну" Росії. Проте у них були набагато більші шанси уникнути конфронтації з національно- визвольним рухом пригноблених народів, ніж у білогвардійців, які тупо відстоювали курс на реставрацію розваленої імперії. Ленінській партії вдалося справитися з колізією, визначеною Аленом Без- ансоном у збірці статей „Концепт імперії", що з'явилася в Парижі у 1980 р. Безансон тоді зазначив, що у Росії перед світовою війною 1914-1918 рр. були можливості вирішити свої соціально-економічні проблеми, але вона не мала жодних шансів справитися з національним питанням. Це випливало з того, що соціально-економічні і національні проблеми становили певну цілісність, але були різнове- кторними. Ліберальна і модернізаційна політика імперського уряду могла б закріпити за Росією статус великої держави, який вона мала у попередню цивілізаційну епоху. Та її неминучим наслідком ставало відродження пригноблених націй, яке підірвало б імперію зсередини.
Не слід дивуватися радикальності форм, в яких більшовики відроджували розвалену імперію. Перед ними стояло завдання поставити догори ногами існуючі в країні соціально-економічні відносини. Ускладнювати будівництво комунізму одночасною конфронтацією з національним рухом вони не