С. О. Наумов

ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ В ІСТОРИЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ: НЕРАДЯНСЬКА ІСТОРІОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКОГО ПОЛІТИЧНОГО РУХУ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ (1917-1991 РР.)

Становлення модерної української політичної еліти хронологічно доречно пов'язати з ХХ століттям, визнаючи за попереднім, ХІХ століттям беззаперечну заслугу у формуванні необхідних передумов. Цей складний, багатоплановий процес, який з різних причин виявився затягнутим і пунктирним, у перші десятиліття ХХ ст. пройшов дві основні стадії: додержавну і державну (з розгалуженням останньої на національну, нерадянську і комуністичну, радянську). Якщо на другій стадії відбувалися становлення і самореалізація політичної еліти як державотворчої, то перша була пов'язана виключно з зародженням і формуванням прошарку українських політичних діячів, що відбувалися в рамках національного руху на його політичному етапі. Взаємопов'язаність, безперервність і наступність цих двох стадій стає очевидною при порівнянні їхньої персональної та ідеологічної складової: саме ті люди, національна й політична ідентичність яких сформувалася за імперської доби, слугували кадровим забезпеченням для національно-демократичної революції та української державності; саме ті ідеї, які визначали обличчя українського політичного руху і міжпартійні взаємовідносини до 1917 р., багато в чому були визначальними і згодом, у розгортанні державотворчого процесу, його здобутках і поразках.

Вивчення історії українського політичного руху в Російській імперії було започатковане синхронно з його розгортанням, на межі ХІХ-ХХ ст. Проте загальні умови, в яких існував український рух та здійснювались перші кроки щодо його вивчення, а також характерні для того етапу відсутність наукового дискурсу і політична заангажо- ваність авторів не залишали шансів для об'єктивності й дійсної науковості в їхніх працях, тим більше, що таке завдання і не ставилось. Оскільки суспільно-політична і наукова кон'юнктура імперської доби унеможливлювала створення повноцінної історіографії проблеми, це завдання відкладалося на майбутнє. Тому важливо проаналізувати його реалізацію на наступних хронологічних відрізках, у різних умовах. У даній статті розглядається нерадянська (створена поза межами УРСР) література з історії українського політичного руху (90-і рр. ХІХ ст. - лютий 1917 р.).

Не можна сказати, що ця проблема не привертала уваги дослідників. Разом з тим рівень її вивчення залишається недостатнім. Нинішні історіографічні публікації узагальнюючого характеру, в тому числі й наближені до проблематики українського націєтворення [17; та ін.], або концептуалізують її відображення в історичній літературі в загальному плані, або ж аналізують сучасний етап історіографії, розглядаючи його в контексті світової історичної науки з точки зору загального стану, проблематики, методології, дискурсів і парадигм тощо. Спеціальні огляди історіографії українського руху [810; та ін.] є здебільшого „принагідними", публікацією результатів дисертаційних досліджень і відрізняються дотриманням відповідних канонів, далеким від повноти охопленням літератури, прагматичністю й обережністю.

Можна констатувати, що після 1917 р. історіографія проблеми розвивалася двома цілком відмінними шляхами - в радянській Україні та поза її межами. В умовах тоталітарного комуністичного суспільства можливості для створення об'єктивної наукової картини українського національного руху не існувало. Натомість поза межами радянської України з самого початку мав місце справжній вибух інтересу до даної тематики. Присутність в еміграції значної частини наддніпрянської інтелігенції, включаючи провід національних партій, відносно спокійна (порівняно з попереднім періодом війн і революцій) обстановка, функціонування в європейських країнах українських політичних, наукових та культурно-освітніх інституцій, можливість зосередитись на науковій чи науково-педагогічній діяльності, відсутність ідеологічного диктату і жорсткої цензури забезпечили достатньо сприятливе і стабільне підґрунтя для серйозних історичних студій. А необхідність осмислити пройдений шлях, уроки національно-демократичної революції та причини її поразки і в цьому зв'язку - виправдатись або знайти винних викликала до життя велику кількість мемуарних, документальних та дослідницьких публікацій, що вийшли в 1917-1930-х рр. з-під пера активних учасників національно-визвольної боротьби і заклали концептуальну й фактографічну основу для подальших досліджень. Крім того, в контексті винесеної в заголовок проблеми цей літературний комплекс цікавий тим, що по суті відтворює бачення українською політичною елітою самої себе, на відстані часу і в інших суспільно-політичних умовах.

Разом з тим існувало немало чинників, які негативно позначились на характері і якості нерадянських досліджень або принаймні обмежували їх потенціал. Вони пов'язані насамперед з колом авторів, характером їхньої діяльності та ресурсом джерельної бази. Науковці європейських країн протягом тривалого часу не виявляли інтересу до передісторії Української революції. Емігрантське ж середовище, яке, власне, й займалося цією проблематикою, було розколоте, дійшовши у своїх міжпартійних і міжфракційних чварах мало не до антагонізму між представниками різних політичних течій, відголоски яких вихлюпувалися на сторінки історичних праць. Крім того, воно фактично виявилось ізольованим, з одного боку, від західної історичної науки, оволодіти методологічними підходами якої спромоглися хіба одиниці, а з іншого - від більшості документів, зосереджених у партійних та особистих архівах, а також у жандармських фондах на території СРСР. Як наслідок, праці того часу несуть на собі яскравий відбиток партійності, суб'єктивізму, базуються головним чином на мемуарах та доступних фрагментах документального комплексу. Майже весь масив цієї літератури написаний у рамках патріотичного дискурсу. „Ідеальною моделлю", за оцінкою В. Масненка, для українських емігрантів була „дослідницька та громадська діяльність, яка спрямовувалася на конкретну мету - зміцнення української національної та державної традиції" [3, с. 362]. Проте погодитися зі згаданим автором у тому, що „така актуалізація наукового життя не заважала об'єктивності