партій - при тому, що кількісну перевагу мала, знов-таки, РУП-УСДРП [28-34; та ін.]. Характеристика їх була істотно повнішою і об'єктивнішою, навіть з урахуванням неодмінної партійної тенденційності, а відтворення національно-патріотичної діяльності було центральною, а не маргінальною лінією цих творів. Література цієї групи, попри очевидну небезсторонність, дає достатньо повне уявлення про становлення світогляду, формування національної свідомості та політичних поглядів провідних діячів українського руху, репрезентуючи таким чином генетично-особистісний вимір національної політичної еліти імперської доби.
Вперше були зроблені спроби відмовитись від фактографічно- оціночного підходу і поставити в центр дослідження не діяльність партій та їх провідників, а рух політичної думки, що відображав рівень національної свідомості та політичної культури українського проводу [35; 36]. Щоправда, вони, попри широко визначені хронологічні рамки, виявилися фрагментарними, стосувалися окремих епізодів, здебільшого пов'язаних з внутрішньопартійними дискусіями.
З точки зору повноти і глибини охоплення проблематики українського руху кінця ХІХ - початку ХХ ст. вершиною його історіографії цього періоду можна вважати синтетичні праці В. Дорошенка [37] та П. Феденка [38]. Партійність авторів (обидва належали до УСДРП) не стала на перешкоді об'єктивності і безсторонності, а ерудованість науковців забезпечила адекватне відтворення у їхніх книгах найважливіших явищ і сюжетів національного руху. В цих двох книгах характеристика українського національного відродження набула цілісності, стрункості, виваженості й ґрунтовності. До того ж вони вдало доповнюють одна одну хронологічно: В. Дорошенко охарактеризував процес відродження від його початку до Першої світової війни, а П. Феденко - його політичний етап, з кінця ХІХ ст. до революції 1917-1920 рр. включно. Ці праці найбільш повно відображають генезу, ідеологію й ідейно-організаційну структуру національної політичної еліти, її стан напередодні (а у П. Феденка - і в процесі) національно-демократичної революції.
Починаючи з 40-х рр. ХХ ст., ситуація в діаспорній історіографії проблеми зазнає помітних змін. Частково вони пов'язані з зовнішніми умовами: Друга світова війна та повоєнні труднощі, втрата частини науково-освітніх центрів, бібліотечних та архівних фондів внаслідок радянської окупації країн Центрально-Східної Європи тощо. Мали значення і внутрішні чинники: поступовий відхід емігрантів від активної діяльності, вичерпання творчого потенціалу цього покоління та актуальності його рефлексій доби „національно-визвольних змагань". З часом основною категорією дослідників українського національного руху дореволюційного часу стають представники молодшої генерації українців діаспори, безпосередньо до нього не причетні. Це звузило дослідницькі можливості (навіть кількісно, тому що бажаючих висловитися з приводу проблеми в цьому поколінні було незрівнянно менше), зате сприяло угамуванню пристрастей та приходу людей, які отримали європейську освіту й зазнали впливу західноєвропейських політичних ідей [39, с. 101].
Як наслідок, кількість публікацій з даної проблематики скоротилася, змінився їх характер: вони здебільшого доповнювали чи уточнювали зроблене раніше, помітним явищем стали історіософський та історико-політологічний дискурси. Таке становище зберігалось без принципових змін до кінця 1980-х рр., що, на наш погляд, дає підставу виділити 40-80-і рр. ХХ ст. як окремий, другий етап розвитку нерадянської історіографії проблеми.
В його рамках основні тематичні напрямки дослідження історії українського політичного руху загалом збереглися, проте представлені вони були значно бідніше. Єдиною синтетичною працею з даної проблеми умовно, з великими застереженнями (оскільки вона мала вужчі хронологічні рамки, стосувалася головним чином соціал- демократичної течії, до того ж не була опублікована, і її вплив на історіографічну ситуацію був практично непомітним) можна назвати дисертацію Г. Бошика [40]. Наукова розробка історії окремих партій та організацій була мінімізована. А. Жук опублікував у 1943 р. в берлінському „Українському вістнику" невелику статтю про Братство тарасівців. Ю. Лавріненко плідно досліджував діяльність „Української соціал-демократії" І. Стешенка і, зокрема, Лесі Українки в її складі [41]. Над історією РУП продовжував працювати П. Феденко [42-43]. Проте найбільш змістовною була тогочасна історіографія УНП, яка переважала все, що було зроблено у вивченні цієї партії раніше. Вона знайшла відображення, крім широких сюжетів у пер- соналіях лідера партії М. Міхновського, у спеціальних публікаціях А. Жука [44] і особливо - діяча ОУН З. Книша (надруковані в нью- йоркському часопису „Самостійна Україна", вони згодом були перевидані в окремій збірці цього автора) [45]. Саме ідеологічна активність націоналістичних організацій за кордоном стала причиною підвищеного інтересу до УНП, яку вони вважали своєю предтечею. Через це і серед персоналій найповніше й найцікавіше була відтворена дореволюційна діяльність М. Міхновського [46-47; та ін.]; загалом же персоналістика звузилась до кількох найвидатніших діячів [48-51; та ін.].
Бідність літератури про українські партії дещо компенсувалась дотичними дослідженнями. З'явились оригінальні публікацій А. Животка, Ю. Тищенка-Сірого, В. Яніва про українську періодику з різними тематичними та хронологічними рамками. І. Витанович видав змістовну монографію про українську кооперацію як складову національного руху [52], а М. Богачевська-Хомяк застосувала тендерний підхід [53], підхопивши традицію, започатковану в 30-і рр. ХХ ст. в часопису „Жінка" статтями З. Мірної, Г. Чикаленко-Келлер та ін. Таким чином, ці праці розширювали горизонти уявлень про масштаби й структуру українського руху, склад його проводу.
На доволі блідому тлі конкретно-історичних досліджень 40-80-х рр. ХХ ст. особливо яскраво виділяються праці І. Лисяка- Рудницького, які з точки зору глибини історіософського осмислення суспільних процесів в Україні є вершиною всього літературного комплексу, створеного до кінця 80-х рр. Вони на багато років заклали теоретико-методологічну основу для вивчення українського відродження,