Т. С. Першина

ПАРТІЙНО-РАДЯНСЬКА НОМЕНКЛАТУРА В УКРАЇНІ, 1945-1948 РР.: ДЕЯКІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ

Після закінчення війни почалося переведення народного господарства СРСР на мирні рейки. В Україні, як і в інших республіках, що постраждали від окупації, перебудова йшла одночасно з відбудовним процесом. Перехід від війни до миру є нелегким завданням. З великими труднощами відразу ж зіткнувся й Радянський Союз. Вони мали як об'єктивний, так і суб'єктивний характер.

Перемога була завойована надто дорогою ціною. Найтяжчою і непоправною втратою була загибель десятків мільйонів людей (статистика ще й до сьогодні не може дати повного уявлення про справжні втрати).

Також збитки в економіці сягали приголомшуючих масштабів. Труднощі були неймовірні. Багато районів республіки обезлюдніли. Повсюдно гостро відчувалася нестача робочих рук, досвідчених кваліфікованих кадрів.

Відродити сільське господарство України було ще складніше, ніж промисловість. Сільське господарство і перед війною працювало з постійними перебоями, відставало від розвитку промисловості. Після війни воно опинилося прямо-таки в трагічному становищі: різко зменшилася чисельність працездатного населення, а багато сіл взагалі залишилися без колгоспників; спостерігалася гостра нестача і зношеність наявного тракторного парку. До того ж, в 1946 р. прийшла катастрофічна посуха, а слідом за нею й голод.

Водночас на весь післявоєнний розвиток Радянського Союзу впливала складна міжнародна обстановка. Атомна монополія США, промова Черчілля у Фултоні в березні 1946 р. і початок так званої "холодної війни" - ці головні зовнішньополітичні чинники наче підтверджували правильність і непогрішимість передвоєнної політики сталінського режиму у всій її повноті.

Промова Сталіна на засіданні у Великому театрі в лютому 1946 р. не залишила жодних сумнівів: ніяких змін в країні на краще не відбудеться, справи підуть по-старому. А це могло означати, що політика, яка в 20-х роках була одним з "об'єктивних" виправдань внутрішніх деформацій і викривлень, продовжуватиметься.

У своїй промові перед виборцями Сталін сповістив також про новий п'ятирічний план, підкресливши в цьому зв'язку, що основним принципом економічної політики і по війні залишається пріоритетний розвиток промисловості, насамперед важкої. Зрозуміло, що сталінська концепція народногосподарського розвитку, яка залишилася без змін і у післявоєнний час, спричинить величезні асигнування в оборонну індустрію. За аналогією з довоєнним періодом це означало, що відроджувати економіку народу доведеться в найко- ротші строки і при крайній напрузі фізичних і моральних сил. Водночас принципи аграрної політики залишалися незмінними. Сільське господарство, що не подолало післявоєнну розруху, уражене небувалою за останні п'ятдесят років посухою, об'єктивно було не в змозі виконати намітки четвертого п'ятирічного плану.

Радянська історіографія, висвітлюючи післявоєнний час в історії СРСР, стверджує, що запорукою перемоги у великій битві з розрухою. вирішенні післявоєнних проблем було "правильне керівництво Комуністичної партії". То як же здійснювалася "керівна і мобілізаційна" роль ленінської партії в цей конкретно-історичний період?

Якими були ті, хто займав відповідальні посади в радянському суспільстві?

Відновлення партійних і радянських органів відбувалося відразу ж із звільненням того чи іншого населеного пункту від німецько- фашистських окупантів. Завершився цей процес в 1945 р. У грудні того ж року в склад ВКП(б) була прийнята комуністична партія Закарпатської України і, в зв'язку з цим, у Закарпатті були створені обласний комітет, 2 міськкоми і 13 окружкомів КП(б)У.

Потреби післявоєнного часу обумовлювали основні напрямки роботи партійних комітетів. Певна річ, що дії республіканської парт- організації регламентувалися директивними вказівками і розпорядженнями ЦК ВКП(б).

Жорсткі вимоги центру щодо якнайшвидшого завершення відбудовних робіт та нарощування темпів виконання завдань п'ятирічки змусили компартію України (знову таки за вказівками ЦК ВКП(б)), внести певні корективи щодо форм і методів своєї роботи. Проте на заваді цього процесу постала малочисельність партійних організацій України. Так, якщо на початку війни в КП(б)У було 33275 первинних парторганізацій, в яких на обліку перебувало 564 536 членів, то на 1 січня 1946 р. в компартії України нараховувалося 25 обкомів, 13 окружкомів, 77 міськкомів, 82 міських і 743 сільських райкомів партії, 20413 первинних парторганізацій, 910 кандидатських груп і 251 партійно-комсомольська група. Вони об'єднували 320307 комуністів (56,7 % довоєнної чисельности) [1, с.606,607]. 3 цієї причини для охоплення партійним керівництвом господарського й культурного будівництва компартія України відразу по війні почала чисельно зростати більш швидкими темпами, ніж ВКП(б) в цілому. Це стало головним в роботі республіканської парторганізації.

В перші повоєнні роки ріст партійних рядів проходив за рахунок комуністів - інвалідів війни, активних учасників партизанського руху і більшовицького підпілля, комуністів, демобілізованих з армії і реевакуйованих із східних районів СРСР. Всього з 1945 р. по 1949 р. в парторганізації УРСР прибуло по демобілізації понад 460 тис. членів і кандидатів в члени партії, що склало понад дві третини всього складу компартії України. Вже на 1 січня 1947 р. кількісний склад КП(б)У досяг 560718 чол., тобто майже довоєнного рівня. А наприкінці четвертої п'ятирічки в рядах КП(б)У перебувало 715716 комуністів [1, с.607].

Істотно змінився якісний склад КП(б)У. Зменшилася кількість робітників і селян, натомість збільшилася частка службовців. На січень 1946 р. вони відповідно складали 33,2 %, 15,9 % і 50,9 %. В компартії України нараховувалося 60 % комуністів, котрі вступили у

ВКП(б) в роки війни [1, с.607], а відтак не мали досвіду партійної і радянської роботи, не кажучи вже