про спеціальну освіту. Наприклад, в 1945 р. із числа працівників номенклатури ЦК КП(б)У лише 10 % працювали до війни на посадах, що займали, решта прийшли на ці посади в період війни, з них 56 % в останні два роки [2, арк.16]. Через це, враховуючи і специфіку ситуації в Україні, котра зумовлювалася щонайперше фактом її окупації і номенклатурний принцип добору керівників, відповідальні посади в республіці зайняли у переважаючій більшості комуністи без необхідних атрибутів керівника.
Коротко зупинимося на практиці формування номенклатури у повоєнний час. Суттєвих змін у ній на краще не відбулося, натомість з'явилися нові тенденції, котрі в наступні роки стали визначальними в кадровій політиці.
По війні для усіх парторганізацій республіки все ще притаманною залишалася практика зволікання із затвердженням кадрів на номенклатурних посадах. Недостатній практичний досвід керівної роботи, а то й відсутність його у більшості номенклатурних працівників в поєднанні з настроями тимчасовості, зумовлені несвоєчасним затвердженням їх на посадах відповідними парткомітетами, породжували у керівників невпевненість у завтрішньому дні, боязкість у роботі, збайдужілість до неї, прагнення максимально використати своє службове становище для поліпшення матеріальної сторони свого буття, що, природно, вело до зловживань.
Водночас в партійних організаціях продовжували широко практикувати затвердження керівників шляхом опитування, без попереднього конкретного вивчення їх на практичній роботі. Так, на одному із засідань Голованівського РК партії Одеської області (1945 р.) списком було затверджено відразу 44 голови колгоспів [3, арк.42].
Продовжувалася часта і необґрунтована змінюваність номенклатури. Візьмемо для прикладу партійних керівників. В 1945 р. все ще залишався великим процент змінюваності працівників номенклатури ЦК КП(б)У. Масова плинність спостерігалася по таких категоріях, як секретарі РК ЛКСМУ - 52,9 %, голови райвиконкомів - 39,9 %; із числа партійних працівників - завідуючі відділами пропаганди і агітації РК КП(б)У - 37,6 %, інструктори МК і РК партії - 36 %, другі секретарі райкомів і секретарі райкомів партії по кадрах - 29,8 %, перші секретарі РК КП(б)У - 19,7 %. Щоправда, процент змінюваності значно зріс за рахунок західних областей [2, арк.11,12].
Великий процент склали звільнені через некомпетентність і за компрометуючими матеріалами. За 1945 р за цими мотивами було усунуто з посад 1194 чол. номенклатури ЦК КП(б)У, що становило 30 % до загальної кількості увільнених [2, арк.8].
26 липня 1946 р. з'явилася постанова ЦК ВКП(б) "Про підготовку, добір і розподілення керівних партійних, радянських кадрів в Українській партійній організації", в якій констатувалося, що в 19451946 рр. в республіканській парторганізації була допущена велика плинність керівників. В зв'язку з цим ЦК КП(б)У зобов'язувався в короткий термін вжити рішучі заходи до її припинення.
Певною мірою масова плинність номенклатурних кадрів обумовлювалася об'єктивними обставинами. Виконання рознарядок ЦК на відрядження партпрацівників до західних областей, перерозподіл великої кількості кадрів між областями та районами східної частини УРСР, масове прибуття кадрів внаслідок їх демобілізації з лав Червоної армії - все це стояло на заваді стабілізації кадрів.
Після виходу постанови ЦК ВКП(б) і прийняття XIII пленумом ЦК КП(б)У відповідного рішення ЦК ВКП(б), ЦК компартії України почали приділяти роботі з номенклатурою кадрів посилену увагу. їх плинність різко зменшилася, але досягнуто це було переважно завдяки голому адмініструванню. Так, змінюваність керівників в 1947 р. по номенклатурі ЦК КП(б)У становила 16,4 % (2483 чол.), проти 29,2 % (4077 чол.) в 1946 р. Разом з тим, незважаючи на зниження змінюваності номенклатури в 1947 р., а також деякою мірою зміни причин плинності - висунення на вищу посаду, відрядження на навчання - все ж показник змінюваності залишався відносно високим. Утримувався він головним чином за рахунок увільнених через невідповідність зайнятій посаді і за компрометуючими матеріалами (останні склали в 1947 р. 14,7 % проти 13,5 % в 1946 р.) [4, арк.6,7]. Все це свідчило про те, що належного реагування на критичні зауваження ЦК ВКП(б) щодо добору та вивчення ділових якостей кандидатів на номенклатурні посади з боку відділів кадрів обкомів, а також управління кадрів ЦК КП(б)У, по суті, не було.
Управління кадрів ЦК КП(б)У та його відділи, якщо брати до уваги кінцеві результати, загалом безвідповідально ставилися до пропозицій обкомів партії, міністерств і відомств про заміну працівників, часто формально штампували ці подання, часом і недостатньо обґрунтовані. Водночас архівні матеріали засвідчують незліченні факти, коли відділи кадрів партійних, радянських і господарських організацій на місцях, вирішуючи питання про заміну керівника через відставання очолюваної ним ділянки роботи, не розібравшись у причинах такого відставання і відтак не завдаючи собі клопоту з наданням допомоги такому керівникові, похапцем готували матеріал на його увільнення. В результаті цього, приміром, у першій половині 1947 р. при наявній загальній змінюваності працівників по Україні в 5,7 %, у Львівській області цей показник становив 12,9 %, Станіслав- ській - 10,6 %, Ворошиловградській - 9,6 %, Запорізькій - 9,3 % [4, арк.9].
Пленум ЦК КП(б)У, зобов'язуючи політбюро і оргбюро ЦК КП(б)У, обкоми, міськкоми і райкоми партії до 20 вересня 1946 р. закінчити затвердження працівників, що входили в номенулатуру ЦК і обкомів, тим самим примусив їх більш предметно вивчати характеристики кандидатур керівників. Звичайно, це була чергова політи- ко-організаційна кампанія, бо у встановлені строки навіть при великому