Зміни відбулися як по горизонталі, так і по вертикалі. В ряді областей змінюваність секретарів РК КП(б)У просто вражала. Так, наприклад, у Львівській, Одеській, Станіславській областях в 1947 р. помінялося понад 34 % секретарів, у Вінницькій, Ворошиловградській, Сталінській - понад 27 % [4, арк.17].

Щоправда, маємо досить обережно підходити в оцінці номенклатурних змін, переміщень в 1946-1947 рр., а також тих, що сталися в ході звітно-виборчої кампанії 1947-1948 рр. Адже саме на 19461947 рр. припадає пік голоду в Україні. Практичне виконання хлібозаготівель відповідно спричинювало, як це вже було і в 30-ті роки, перетряхування кадрового корпусу. Наявні архівні документи не завжди дозволяють напевне зробити висновок щодо істинних причин, або превалюючих мотивів увільнення відповідальних працівників.

Наведені вище факти мали б занепокоїти ЦК КП(б)У. Адже вказані категорії звільнених з посад номенклатурних працівників, були ключовими фігурами області, району чи міста. І які б не були мотиви увільнення, в жодному разі така лавинна плинність керівників не йшла на користь справі, якою кожен з них опікувався на протязі певного часу. Більше того, заміна по якісних характеристиках загалом була не на краще, про що в подальшому підтверджувала реальна дійсність. Та належного реагування на ці тривожні явища в кадровій роботі регіональних партійних органів з боку ЦК не викликало.

Вирішення надзвичайно складних завдань післявоєнної відбудови і розвитку народного господарства в умовах централізованої системи управління настійливо вимагало привести форми і методи роботи з номенклатурою до єдиної цілісної системи. Завдяки вимогам ЦК ВКП(б), а відтак - ЦК КП(б)У в діяльності управління кадрів ЦК, відповідних відділів обкомів, міськкомів, окружкомів та райкомів партії інтенсивно йшов процес оформлення системи роботи з номенклатурою.

Мінявся, хоча й повільно характер причин плинності кадрів. Багато з них були підвищені в посадах, направлені на навчання, для зміцнення відстаючих ділянок роботи. Так, загалом, якщо по номенклатурі ЦК КП(б)У в 1947 р. з цих причин помінялося 33 % працівників проти 22 % в 1946 р., то серед партійних працівників цей показник на січень 1948 р. склав 59,5 % [4, арк.7,12]. Проте позитивні зрушення в цьому питанні не стали стабільними. Про це, зокрема, свідчить виступ відповідального працівника апарату ЦК КП(б)У Шо- ломия на березневій (1948 р.) нараді при ЦК КП(б)У секретарів обкомів партії з кадрових питань: "Якщо взяти всю змінюваність по українській парторганізації по керівних кадрах за сто, - підкреслив він, - то з причин направлення на навчання, звільнення через хвороби, висунення на вищу посаду вона складає лише 30-35 %, а інші категорії змінюваності припадають на тих, хто скомпрометував себе і через невідповідність зайнятій посаді" [5, арк.110].

Разом з тим, посилена увага ЦК ВКП(б), ЦК компартії України до роботи з номенклатурою кадрів в кінцевому рахунку мала й негативні наслідки. Партійні комітети на місцях прагнули включити абсолютно всі керівні посади в свою номенклатуру, в результаті чого вона чисельно збільшувалася. З боку ЦК ВКП(б), а відтак і ЦК КП(б)У раз по раз робилися спроби зменшити кількість посад в номенклатурі парткомітетів, але реальних результатів це не дало. Щоразу після чергового заходу на місцях знаходили мотиви і способи зберегти і навіть збільшити кількість номенклатурних посад.

Проте не слід розцінювати дії регіональних партійних функціонерів як прояв їх самостійності у прийнятті рішень з огляду на доцільність. Бо застереження зверху в даному випадку не мали характеру директивного. В післявоєнний період воно зустрічається майже в кожній постанові стосовно кадрових питань. А робилося це здебільшого для перестраху, щоб стримати занадто завзятих, тобто для проформи. Хоча непомірне розбухання номенклатури й справді негативно відбивалося на вирішенні кадрових проблем. Адже фізично неможливо було охопити все коло питань, вивчення яких необхідне для якісного відбору кандидатури на номенклатурну посаду чи якісної заміни керівника. За таких умов в роботі працівників відділів кадрів парторганізацій багато було формалізму, поспішності, кампанійщини. При цьому слід врахувати, що сам по собі номенклатурний принцип добору керівних кадрів, що діяв у радянському суспільстві, не сприяв відбору справді ініціативних, творчих, здібних, професійно компетентних керівників.

Розуміння причин непомірного розбухання партійної номенклатури слід шукати в особливостях соціально-економічних та історичних радянського суспільства. Виключення партійними органами на місцях в свою номенклатуру всі значущі керівні посади (а в умовах післявоєнної розрухи вони були всі важливі!) було природними логічними діями (для радянської дійсності) партійних функціонерів в умовах форсованого вирішення завдань п'ятирічки з абсолютним пануванням директивних, позаекономічних методів управління народним господарством.

Із закінченням війни парторгани залишили за собою здійснення і партійно-політичних і господарських функцій. Разом з тим вирішення післявоєнних проблем в умовах сталінського режиму вимагало зосередження зусиль парткомітетів передусім на політичному керівництві державними, господарськими і громадськими організаціями, партійному контролю