Е.Д. Сміт на прикладі національного відродження фінів аналізує діяльність просвітителів-інтелектуалів, значення звеличування героїчного минулого, створення міфів. Просвітителі діяли у 30-х рр. XIX ст., найважливішим з результатів їх діяльності була публікація "Калевали" Е. Ленорта: "Зокрема доктор Еліас Ленорт полонив уяву фінської інтелігенції, а згодом усього народу, привізши додому з провінції Карелія балади й вірші, які 1835 р. оформив у "Калевалу"... Ця епічна поема про "Край Героїв" лише почасти скидалась на давнє "фінське" суспільство першого тисячоріччя н.е. (судячи за матеріальними залишками), але цього досить аби створити для сучасних фінів культ золотої доби героїв Вяйнямейнена та Лемінкяйнена. У тому культі містився ідеал самовизначення і приклад для відроджуваної Фінляндії в її героїчній боротьбі супроти шведського культурного й російського панування наприкінці XIX ст." [14, с.75]. Як і в інших регіонах, фінське відродження почалось з поширення фольклору та народної культури серед всього суспільства. У 20-30 рр. XIX ст. К. Готлунд, С. Топелиус, Р. Беккер опублікували збірки народної поезії. Метою діяльності Фінського літературного товариства, відкритого в 1830 р., були розвиток і поширення в усіх сферах фінської мови. Природний національний розвиток фінів не був припинений урядовими заборонами та переслідуваннями рідної мови та культури, тому рух феноманів з 50-х рр. XIX ст. політизувався [21, с.111- 139].

Соціальна структура литовців, латишів та естонців була подібною до тієї, яку мали українці. В їх національно-визвольному русі також активну провідну роль відігравала інтелігенція, яка почала поширювати знання про націю. У Ризі з 1868 р. діяло Ризьке латиське товариство, статті та матеріали "будителі" нації друкували в газеті "Балтієс вестнесіс" ("Прибалтійській вісник"). У програмі младо- латишів особлива увага приділялась просвітній діяльності, висовувались гасла необхідності реформування, розвитку національної культури [22, с.218-220]. По всій Естонії діяли співочі товариства, а у 1872 р. відкрите товариство естонських літераторів. Напрямок національного руху під проводом І. Яннсена прагнув пробудити національну свідомість населення та підвищити його освітній рівень. Інша течія, керована К. Якобсоном та І. Келером, проголошувала необхідним створення вільного селянського землеволодіння, проте свою боротьбу пов'язувала також з національним пробудженням через підвищення його культурного рівня [24, с.272-277].

Отже, діяльність інтелігенції гуманітарних фахів є важливою складовою процесу національного відродження. Саме гуманітарії створюють національну ідею, надають їй теоретичне обґрунтування та концептуальний зміст, просвітницькою діяльністю формують національну свідомість. Тому при визначенні результатів державотворчої діяльності української еліти не слід обмежуватися характеристикою її структури, адже участь гуманітарної інтелігенції в національному відродженні та визвольному русі є визначальною, фактором що її посилює, а не послаблює. Однак необхідно продовжити дослідження і зосередити увагу на питанні: як українська інтелігенція виконала інтеграційну, або мобілізаційну функцію.

Джерела та література

Донцов Д. Bellua sine capitue // Українські проблеми. - 1992. - № 4.

Липинський В. Листи до братів-хліборобів. - Київ-Філадельфія, 1995.

Шаповал М. Загальна соціологія. - К., 1996.

Лисяк-Рудницький І. Зауваги до проблеми "історичних" та "неісторичних" націй // Історичні есе. - К., 1995. - Т. 1.

Касьянов Г.В. Українська інтелігенція на рубежі XIX-XX століть: соціально- політичний портрет. - К., 1993.

Балицька О. Деякі питання державотворчої діяльності української інтелігенції // Розбудова держави. - 1993. - № 11.

Кармазіна М. Становлення української еліти (кінець XIX - початок XX сторіччя) // Розбудова держави. - 1998. - № 3-6.

Шморгун О. Основний зміст поняття "українська національна ідея" // Розбудова держави. - 1997. - № 6.

Лейкина-Свирская В.Р. Интеллигенция в России во второй половине ХІХ в. - М., 1971.

Мойсеїв І. Національна еліта, її культурна й політична роль // Розбудова держави. - 1996. - № 6.

Магочій П. Українське національне відродження. Нова аналітична структура // Український історичний журнал. - 1991. - № 3.

Шпорлюк Р. Українське національне відродження в контексті європейської історії кінця XVIII - початку XIX століть // Україна. Наука і культура. - К., 1996. - Вип. 25.

Єкельчик С. Пробудження нації. До концепції історії національного руху другої половини ХІХ ст. - Мельбурн, 1994.

Сміт Е.Д. Національна ідентичність. - К., 1994.

Освободительные движения народов Австрийской империи. Период утверждения капитализма. - М.,1981.

Стыкалин А.С. Русский славянофил середины XIX века о зарубежных славянах (путевые записки В.Л. Панова) // Славяноведение. - 1999. - № 1.

Трайнин И.П. Национальные противоречия Австро-Венгрии и ёё распад. - М., Л.,1947.

История Чехословакии: В 3 т. - М., 1959. - Т. II.

Яжборовская И.С., Бухарин Н.И. У истоков польского социалистического движения. - М., 1976.

История Польши в 3-х тт. - М., 1956-1957. - Т.1-2.

Суни Л.В. Очерк обществнно-политического развития Финляндии 50-70-е гг. XIX в. - Л., 1979.

История Эстонской ССР (с древнейших времен до наших дней). - Таллинн, 1958.

История Латвийской ССР. Сокращенный курс. - Рига, 1971