- Надзвичайний і Повноважний Посол України, окреслює коло тих сил, що "складають п'яту колону в нашій держав: від законсервованої агентури КДБ-ФСБ-ГРУ в вищих ешелонах української влади - до партій, низових ланок і організацій, об'єднаних на одній основі - ненависті до всього українського - до нашої державності, мови, історії, нашим цінностям, нашому прагненню повернути собі гідне місце в Європі" [17]. Все це тому, що революція виявилася незавершеною, що не була проведена люстрація представників усіх гілок влади незалежної України, усіх державних службовців.
Латинське слово іивїгаїіо, яке у перекладі з латині означає очищення шляхом жертвоприношення, наводить жах на певні категорії наших співвітчизників. В політичній практиці посткомуністичних країн люстрація означає законодавче обмеження прав певних категорій осіб, які виявилися причетними до репресивної практики тоталітарних режимів. Наприклад, в Чехії в 1991 р. під дію закону "Про незаконність комуністичного режиму" підпало 140 тис. осіб, які співробітничали з владою в 1948-1989 роках. Кадрові співробітники і таємні агенти спецслужб, співробітники партійного апарату компартії Че- хословаччини, які здійснювали політичне керівництво держбезпекою, якщо спеціальна комісія доводила їх провину, позбавлялися на 5 років права займати відповідальні пости в державних органах.
В Польщі, як і в Чехословаччині, влада мирно перейшла від комуністів до опозиції - "Солідарності", яка гарантувала недоторканість колишнім комуністам. Але після тривалої політичної боротьби 1997 р. був прийнятий Закон про люстрації. Всі, хто бажав вступити на державну службу і кандидати на парламентських виборах, що раніше співробітничали з комуністичними спецслужбами, повинні були публічно покаятися і одержати прощення. Ті ж, хто намагався приховати своє минуле, звільнялися, при цьому інформація про їх минуле обнародувалася. В 2007 р. дія Закону про люстрації була поширена на ширше коло осіб, але від неї звільнялися журналісти, представники науки і викладачі недержавних вищих закладів освіти.
Свої особливості мало люстраційне законодавство у Німеччині, Угорщині, Албанії, країнах Прибалтики. В Російській Федерації Галина Старовойтова в 1997 р. робила спробу внести до Держдуми законопроект "Про заборону на професії для провідників політики тоталітарного режиму", але безуспішно.
В лютому 2005 р. з'явилася інформація про реєстрацію у Верховній Раді України трьох законопроектів про люстрації. Законопроекти були розміщені на офіційному сайті Верховної Ради України. В першому, представленому народним депутатом В. Червонієм, А. Шкілем і С. Олексіюком, пропонувалося кожного з кандидатів на керівні пости в органах законодавчої, виконавчої, судової влади, ЗМІ, політичних партіях і громадських організаціях перевірити на співробітництво з оперативними співробітниками колишнього КДБ СРСР, а після 1991 року - з іноземними спецслужбами, а також на участь в фальсифікації президентських виборів 2004 року. У статті 1 законопроекту давалося поняття люстрації: «Під люстрацією в цьому Законі розуміється процес, спрямований на встановлення відповідності правді свідчень громадян України, які претендують на керівні посади в органах законодавчої, виконавчої, судової влади, в дошкільних закладах, школах, гімназіях, коледжах, вищих навчальних закладах, виборчих комісіях, засобах масової інформації, політичних партіях і громадських організаціях в Україні, про непричетність до фальсифікації виборів Президента України 2004 року, свідомої і таємної співпраці з оперативними працівниками колишнього КДБ СРСР, а з 1991 року із спецслужбами інших держав в якості таємного інформатора чи помічника в оперативному отриманні інформації, поєднання амністії і мораторію щодо прийняття цих осіб у владні інституції на певний термін» [18].
Левко Лук'яненко підготував законопроект, який встановлював "певні обмеження при зайнятті посад в державних органах влади України". Передумовою для зайняття цих посад зазначалося те, що громадянин в період до 24 серпня 1991 року не був:
на керівних посадах в КГБ СРСР, не виконував функції резидента, агента, утримувача конспіративної квартири КДБ СРСР, не був інформатором або позаштатним співробітником КДБ СРСР,
не обіймав штатну посаду секретаря органу Комуністичної партії Радянського Союзу від рівня районного комітету і вище, членом бюро (президії) цих комітетів, членом Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу;
не обіймав штатну посаду начальника політичного відділу (управління) в Радянській Армії, МВС СРСР;
не обіймав штатну посаду секретаря партійного комітету КПРС на підприємстві, установі [19].
Третій законопроект "Про люстрацію" 15 березня 2005 р. зареєстрував О. Тягнибок. Термін "люстрація" визначався як «визначений Законом порядок очищення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій від ідеологів та реалізаторів московської колонізаційної політики шляхом тимчасової заборони (на п'ять років) обіймати посади в зазначених інституціях для громадян України, які працювали на керівних посадах в Комуністичній партії Радянського Союзу, КДБ СРСР, або свідомо (в т. ч. таємно) співпрацювали з органами державної безпеки СРСР, або брали участь у переслідуваннях громадян СРСР [20].
Звичайно, шансів на прийняття таких Законів народними депутатами нинішньої формації не було. На початку липня 2005 р. Комітет з державного будівництва та місцевого самоврядування порекомендував відхилити вказані законопроекти: «Комітет вважає, що запропоновані законопроекти не відповідають положенням статей 38 і 64 Конституції України в частині дотримання прав людини і громадянина, положенням статей 21, 22, 24, 32, 43, 58, 106 Конституції
України, а також суперечать ряду інших конституційних положень» [21].
Напевне, все-таки не тому, що ці законопроекти не відповідають Конституції України. А чому саме, очевидно. Бо коли б такий Закон було прийнято, то корпус наших політиків (депутатів Верховної Ради, у першу