У роботі С. Литвина [15], автор, в контексті формування української армії, висвітлює і постать О. Осецького. Зокрема, спираючись на архівні дані, вказує, що 29 січня 1918 р. О. Осецький був призначений начальником Генерального штабу. Дослідник не обминув увагою і участь О. Осецького у підготовці повстання проти уряду гетьмана П. Скоропадського. Хоча у тих подіях, автор залишив постать офіцера все ж таки "в тіні професійних" революціонерів В. Винниченка та С. Петлюри. Діяльність О. Осецького на чолі армії УНР знайшла своє часткове відображення і в роботі Г. Турченко [16]. Зокрема, це стосується його ініціатив щодо ліквідації мародерства і бандитизму в Україні [16, с.204]. Окремі згадки про О. Осецького містяться у роботі М. Ковальчука [17]. Хоча монографія і висвітлює невідомі сторінки українсько-білогвардійської війни, проте постать генерала все ж таки залишилась поза увагою дослідника.

Окремо слід відзначити працю авторського колективу В. Сідака, Т. Осташко та Т. Веронської [18]. Автори на основі широкої архівної бази проаналізували не лише маловідомі сторінки формування української армії за революційної доби, а й дослідили трагічну долю одного з кращих офіцерів тогочасного періоду П. Болбочана. Автори не залишили поза увагою і постать О. Осецького як людини, яка віддала прямий наказ про розстріл полковника. Загалом же, військово-політична діяльність О. Осецького на сьогоднішній день ще недостатньо вивчена. Окремі фрагменти життєвого шляху українського офіцера представлені в роботах Л. Гарчевої [19], Л. Зінкевича [20], О. Колянчука [21], Т. Осташко [22].

Олександр Вікторович Осецький народився у 1873 р. в українській шляхетській родині на Волині. Завдяки сім'ї, здобув прекрасну освіту у кращих російських навчальних закладах. Закінчив у 1892 р. Полоцький кадетський корпус, 1-е військове Павловське училище (1894 р.). Вийшов підпоручиком до 59-го піхотного Люблінського полку (м. Одеса). У 1900 р. закінчив два класи Миколаївської академії Генерального штабу за 2-м розрядом. З 19 листопада 1900 р. - молодший ад'ютант штабу 15-ї піхотної дивізії. У 1902 р. - молодший офіцер 6-го Фінляндського полку. У 1903 р. закінчив історико- філологічний факультет Петербурзького університету [13, с.316]. Як і переважна більшість дворян, пов'язав своє життя з армією. З 1907 р. - командир 6-ї роти лейб-гвардії Преображенського полку. У січні 1909 р. отримав звання гвардії капітана. З 26 липня 1914 р. - підполковник з переведенням до 6-го гренадерського Таврицького полку (м. Москва). З початком Першої світової війни О. Осецький був направлений на західний фронт. 19 листопада 1914 р. - за бойові заслуги призначений командиром 3-го гренадерського Пер- новського полку. 18 грудня 1914 р. був нагороджений Георгієвсь- кою зброєю за бій 7-9 листопада 1914 р. біля с. Віржбіце. У 19141915 рр. був двічі контужений [13, с.316].

Осінню 1916 р. [14, с.59] О. Осецький зарахований до Академії Генерального штабу, яку успішно закінчив влітку 1917 р. Цей сюжет військової кар'єри О. Осецького виглядає досить неоднозначно, оскільки згідно штатному розкладу російської Академії Генерального штабу, повноцінне навчання в ній тривало три роки [24, с.703]. Найбільш вірогідним є те, що О. Осецький закінчив підготовчі курси при Академії Генерального штабу. Зрештою, О. Осецького було відправлено на фронт, де відчувалася сильна нестача офіцерських кадрів. З 14 лютого 1917 р. він був призначений командиром бригади 31-ї піхотної дивізії. З травня 1917 р. - командир бригади 2-ї гренадерської дивізії Гренадерського корпусу [13, с.316]. Останнє звання у російській армії - генерал-майор.

Водночас, саме 1917 р. став переломним у кар'єрі

Осецького як, до речі, і більшості військових. Російська імперія, як монолітне державне утворення, фактично перестала існувати. Тимчасовий уряд виявився нездатним вивести країну із стану економічної кризи та політичного хаосу. На російській постімперській території почали формуватися нові незалежні держави з власними урядами та арміями. Фактично перед українським офіцером розкривались три шляхи подальшого кар'єрного росту. Перший - залишитись вірним російській монархії та підтримати білогвардійський рух. Другий - приєднатись до більшовиків та боротись за встановлення нової влади. Третій - підтримати Центральну Раду та взяти участь у розбудові українських збройних сил. О. Осецький обрав останній шлях.

У цьому аспекті варто зазначити, що незважаючи на русифікаторську політику російської монархії у підготовці військових кадрів, значна кількість офіцерства взяла участь в організації українського війська у 1917 р. О. Осецький не був виключенням. Давні українські

Автор спеціально підкреслив слово "успішно " через те, що деякі випускники російської Академії Генерального штабу не відповідали професійному рівню офіцера, особливо це виявилось під час військових кампаній Першої світової війни. Англійський військовий історик Д. Кіган зазначив з цього приводу: "Будь- який молодий офіцер, бажання якого підкріплювались можливістю його батьків оплатити навчання, намагався поступити в Академію Генерального штабу

досить скоро, він втрачав уявлення про обов 'язки армійського офіцера, що суттєво знижувало ефективність його штабної роботи " [23, с.172-173].

шляхетські традиції та прагнення допомогти молодій державі, спонукали багатьох офіцерів колишньої російської армії перейти на бік молодої незалежної України. Так, завдяки М. Юнаківу, О. Грекову, М. Омеляновичу-Павленку, В. Сальському, О. Галкіну, С. Дельвігу, Г. Янушевському, В. Сінклеру,