У вересні 1917р. О. Осецький повернувся до Києва, генерала одразу було призначено командиром 4-ї дивізії 2-го Запорізького корпусу [25, с.372], яка знаходилася на південно-західному фронті. Однак йому не вдалося її очолити. Цьому завадила анархія на українських залізницях. О. Осецький був залишений при Генеральному штабі у Києві. У січні 1918 р. О. Осецький - начальник залоги, саме він, з рештками гайдамаків С. Петлюри прикривав відступ українських військових частин. Про подальший розвиток військово- політичних подій в Україні, на сьогоднішній день, досить детально відомо. Нерішучість та непослідовність Центральної Ради призвели до того, що регулярна армія фактично не була створена. Частина відповідальності, за суто військову організацію лежить безпосередньо і на Генеральному штабі.

Зрештою, після поразки під Києвом від більшовиків, відбулося реформування українського Генерального штабу. 29 січня 1918 р. почало функціонувати військове міністерство, яке очолив О. Жуковський. Того ж дня новий міністр призначив начальником Генерального штабу замість отамана Б. Боровського, О. Осецького. Новому керівнику доручалось сформувати оперативний, мобілізаційний, розвідувальний, кадровий та інші відділи військ [26, арк.1]. Генерал О. Осецький виконав це завдання досить професійно та якісно. Варто зазначити, що структура Генерального штабу, запропонована О. Осецьким, була в подальшому перейнята і гетьманом П. Скоропадським. Я. Тинченко, з цього приводу зауважив: "П. Скоропадський майже нічого не змінював у Генеральному штабі, створеного Осецьким, окрім того, що додав до нього частину російських старшин" [14, с.60]. Якщо згадати, що сам гетьман за освітою був кадровим військовим, то сам факт прийняття "схеми", запропонованої генералом О. Осецьким, свідчить про професійний досвід штабної роботи останнього. Результати реформування Генерального штабу мали виключно позитивні наслідки для української армії, яка у взаємодії з союзними військами досить скоро (68 днів) витіснила більшовицькі війська з території України [15, с.174]. Натомість, 17 квітня 1918 р. військовий міністр О. Жуковський призначив

О. Осецького командуючим 6-м Полтавським армійським полком [27, арк.140] .

Після приходу до влади в Україні П. Скоропадського, генерала О. Осецького було знято з командування полком. Йому була доручена організація окремого корпусу Залізничної охорони [28,с.336]. Цей епізод військової кар'єри О. Осецького досить суперечливий та неоднозначний. Так, Я. Тинченко у своїй роботі пише: "Генерал радо взявся за роботу, бо хотів із залізничників створити гарний анти- гетьманський військовий підрозділ. Він сформував у Києві один Залізничний полк, однак у цьому полку було зібрано всіх тих, хто не мирився з правлінням Скоропадського" [14, с.60]. Підтвердження словам сучасного дослідника знаходимо і в мемуарах очевидців тих подій. Зокрема, І. Мазепа вказує, що за допомогою О. Осецього та інших, частину "вільних козаків пощастило заховати тим способом, що їх таємно від гетьманської влади записано в залізничну жандармерію на лінії Катеринослав-Одеса" [4, с.62].

Таким чином, при сприянні кадрового офіцера, генерала О. Осецького, був створений регулярний військовий підрозділ, який мав бути використаний у державному перевороті. У цьому епізоді, ми стали свідками як бойовий офіцер став на шлях державної зради і до яких наслідків це, зрештою, призвело.

Фактично О. Осецький перейшов із стану військової еліти до "верстви соціалістичних" політиків. До речі, сам генерал підтвердив свою позицію під час розмови з М. Шаповалом: "Я йду на велику справу во ім'я самостійної та соціалістичної України. Во ім'я іншої України я не пішов би. Хоч я і бувший гвардійський генерал, але передовсім я українець і громадянин" [29, с.231]. Напевно, генерал забув, по-перше, до чого призвів соціалізм Україну під час урядування Центральної Ради, а по-друге, що Українську Державу гетьмана П. Скоропадського, захищали також українці і громадяни.

Про безпосередню участь О. Осецького в організації антигеть- манського повстання у листопаді 1918 р., знаходимо свідчення М. Шаповала [30, с.49-50]. П. Христюк, прямо вказує, що кінцевий план повстання, серед інших, розробляв і представник від "залізничників" генерал О. Отецький [31, с.129]. Стратегічне планування державного перевороту О. Осецьким, було, зрештою, оцінено учасниками заколоту. Так, на одній з нарад, М. Шаповал однозначно запевнив О. Осецького: "Командування всіма військами має бути доручено одному чоловікові, очевидно тому, хто стоїть на чолі всієї

Об 'єктивні причини такої кадрової перестановки поки що нез 'ясовані -

авт.

військової підготовки повстання" [29, с.230]. 15 листопада був створений координаційний орган Головний оперативний штаб Військово-Революційного Комітету, до якого серед інших, приєднався і О. Осецький [12, с.156]. У той же день за підписами С. Петлюри та начальника штабу республіканських військ О. Осецького, був виданий універсал до українського народу із закликом боротьби за волю України.

Незабаром генерал О. Осецький отримав досить вагому посаду в уряді відновленої УНР. Як бачимо, учасники державного перевороту додержали своєї обіцянки, у грудні 1918 р. - січні 1919 р. О. Осецький виконував обов'язки військового міністра в уряді Директорії [18, с.339]. Більше того, генерал О. Осецький "попав" в "коло наближених" при Головному отамані С. Петлюрі. Останній, вочевидь, не забув зустрічі з О. Осецьким під час оборони Києва від більшовиків та повстання проти гетьмана П. Скоропадського. Дещо забігаючи наперед відзначимо, що О. Осецький у червні 1919 р. повністю виправдав довіру С. Петлюри до нього. Вже 15