Л. С. Мандзій

ПОЛІТИЧНА ЕЛІТА В ПЕРЕХІДНИХ СУСПІЛЬСТВАХ

Формування політичної еліти на сучасному етапі розвитку суспільства є одним із пріоритетних напрямків досліджень у політичній науці. Попри численний науковий доробок у цій галузі проблеми функціонування політичної еліти глибоко досліджені для розвинутих, стабільних суспільств, а особливості становлення політичної еліти в перехідних суспільствах потребують окремого розгляду.

Для характеристики сутності еліти в перехідних суспільствах ми вживатимемо терміни "трансформація еліти", "зміна еліти", а також термін "заміна еліти". У цьому контексті можна погодитися з думкою Г. Ашина і Є. Охотського, про те, що "заміна еліти означає усунення попередньої еліти і прихід до влади контреліти, це, як правило, є наслідком революційних перетворень" [1, с.206].

Трансформація еліти, на нашу думку, включає в себе перетворення всередині правлячої еліти, а саме: вихід на позиції лідера нового угрупування всередині правлячої еліти або навіть прихід до влади вищого прошарку іншої соціальної групи. Водночас зміна еліти (терміни "трансформація еліти", "зміна еліти" вживатимемо як синоніми) може бути пов'язана із різкими змінами її ідеології і політичного курсу, із змінами методів рекрутування еліти. Іноді відбувається допуск в еліту представників контреліти.

Для перехідних суспільств дослідники відзначають дві найвагоміші тенденції трансформації еліт. Першу можна сформулювати так: стара еліта не сходить повністю зі сцени, а включається в нову за будь-яких, навіть радикальних політичних, змін - як її частина - та при революційних потрясіннях - як окремі фрагменти. Серед причин цього назвемо: брак у рядах нової еліти професіоналів з інформацією і практичними знаннями, необхідними для керування краї-ною; існування "перебіжчиків", які обачно покинули стару еліту ще до її поступового або раптового розпаду; неможливість швидкої зміни старих кадрів на всіх ключових посадах. Друга тенденція - нова еліта запозичає або копіює цінності, норми, ідеї, звичаї, традиції старої еліти. Це може відбуватися відкрито, коли йдеться про повагу до загальнонаціональних цінностей, про розрив з "проклятим минулим", але переважно запозичення проходить "контрабандним" шляхом, негласно, а інколи - усупереч публічним деклараціям [2, с.55].

На основі згаданих тенденцій у широкому спектрі концепцій, які пояснюють перехід від "старої" еліти до "нової", виокремлюються два наукові підходи. Перший, як основа систематизації концепцій трансформації еліт, використовував співвідношення у новостворе- них елітах між політичними (партійними) та господарськими (управлінськими) компонентами старої еліти і новоутвореними компонентами, що формально не пов'язані з попередньою політичною системою. Другий передбачає або "революційну" (повну, докорінну) зміну еліти, або самозбереження та лише зміну "декорації" навколо еліти. Останній процес дістав назву "заміна еліти", що означає повне знищення попередньої еліти і прихід до влади контреліти, а це, як правило, є наслідком революційних перетворень.

Зміна еліти відбувається по-іншому в періоди політичної нестабільності: люди, які займали ключові позиції в державному управлінні, залишають свої посади, виникає багато вакансій, які заповнюються з порушеннями попередніх норм, традиційних для розформованої еліти. Суспільство практично ніколи не відчуває браку бажаючих зайняти елітні позиції.

З останнім тісно пов'язане явище політичного рекрутування. У стабільних політичних системах рекрутування еліти відбувається відповідно до чітко розроблених процедур, внаслідок чого персональний склад еліт більш-менш постійно оновлюється, а сама політична структура залишається в основному незмінною.

Політична практика виокремила дві основні системи рекрутування еліт - систему гільдій та антрепренерську систему. Вибір тієї чи іншої системи рекрутування зумовлений кількома чинниками: роллю партійної системи в суспільстві, політичними традиціями, ступенем однорідності культури, рівнем соціальної нерівності.

На практиці антрепренерську і систему гільдій не застосовують в "чистому" вигляді, а лише через поєднання переваг кожної зокрема. Демократичні зміни в політичних системах повинні принципово змінити моделі рекрутування еліти, стиль її поведінки, спосіб життя, щоб вона не уподібнювалася старій номенклатурі, стурбованій в основному інституціоналізацією своїх привілеїв. Незрілість пострадянської системи рекрутування еліт пов'язана зі слабкістю її політичних партій, передовсім партій демократичної орієнтації. Саме тому в цей перехідний період економічні потуги сприяють творенню політичних партій, які, очевидно, містять в собі канал доступу до стратегічних важелів управління суспільством, визначення його стратегії. На сьогодні в багатьох нових державах це не відбулося: неономенклатура багато в чому виявилася віддзеркаленням попередньої еліти, нові елітні групи - внаслідок розпаду попередньої номенклатури.

У процесі вивчення еліт перехідного періоду часто вживають термін "клан". У контексті пострадянської дійсності кланом називають тіньове закрите угрупування, яке не має легітимного оформлення та утворюється на грунті спільних інтересів його учасників (кругова порука, власна "мораль"). Основою клану є економічний, матеріальний інтерес. У сфері політики клан пристосовується до правил її поведінки, залучаючи до політики своїх висуванців, підкоряючи інших політиків. Клановість у політиці проявляється не тільки в закритості дій, незрозумілості, непрозорості для суспільства процесу прийняття рішень, а й у перенесенні багатьох методів та засобів досягнення мети з кримінальної сфери в політику. Як слушно зазначає М. Шульга, "сприятливим середовищем для розвитку кланів є така ситуація в суспільстві, коли ще не викристалізувались соціальні сили, які є соціальною базою влади, коли державна влада є слабкою, коли кризові явища в економіці, політиці, у соціальній сфері набувають велетенських розмірів. Саме у цій ситуації настає час кланів" [3, с.344].

На думку Г. Щокіна, еліті в перехідних суспільствах притаманні рецидиви вождизму - специфічного типу владних відносин, які