юридичні органи, збройні сили, політичні партії, великі суспільні і приватні підприємства, газети, ... ділові кола витримують досить часто лише невелику реорганізацію, але прагнуть до режимних змін опосередковано, через зміну верхівки свого керівництва. У цьому випадку дослідженню підлягає елітна циркуляція в інститутах і організаціях.
Друга форма полягає в тому, що трансформація еліти відбувається завдяки перерозподілу функцій між організаціями, що існували, і тими, що утворилися. Парламенти, які спершу тільки затверджували рішення, що приймав уряд, набувають якісно нового значення. Правлячі партії завершують своє існування або перетворюються в незначні політичні сили, а нові партії заручаються масовою підтримкою [16, с.51].
Погоджуючись із думкою У. Хоффман-Ланге, зазначимо, що вивчення елітної трансформації та результатів зміни режиму передбачає виділення обох аспектів, а тому доцільно аналізувати і старі, і нові інституціональні структури, а також увесь процес циркуляції еліт її структурні та функціональні характеристики.
Підсумовуючи, зазначимо, що визначення та класифікація політичної еліти були сформульовані для стабільних суспільств. Очевидно, що для перехідних суспільств ці визначення недосконалі. Характерною рисою таких суспільств є кардинальна зміна суспільних цінностей і соціальних норм. Суттєво це для політичної еліти, оскільки зміна політичного режиму, в якій би формі вона не відбулася - революційній чи еволюційній, завжди супроводжується змінами в політичній еліті. Формування еліти повинно змінюватися в напрямку до демократизації. Усе ж недостатня демократичність цього процесу, збереження традицій закритого типу формування еліти призводить до зниження критеріїв їх селекції. Непрозорість системи рекрутування еліти пов'язана зі слабкістю її ядер (політичних партій, громадських організацій), перш за все, демократичного спрямування.
Джерела та література
Ашин Г., Охотский Е. Курс элитологии. - М., 1999.
Мясников О. Смена правящих элит: "консолидация" или "вечная схватка"?
// Полис. - 1993. - № 1.
Українське суспільство на порозі третього тисячоліття.: Кол.монографія / За ред.М. Шульги - К., 1999.
Щекин Г. Политическая элита Украины: попытка анализа и оценки // Персонал. - 1997. - № 1.
Гельман В. "Сообщество элит" и пределы демократизации: Нижегородская область // Полис.- 1999. - № 1.
Елизаров В. Элитистская теория демократии и современный российский политический процесс // Полис. - 1999. - № 1.
Крыштановская О. Трансформация старой номенклатуры в новую российскую элиту // Общественные науки и современность. - 1995. - № 1.
Куколев И. Трансформация политических элит // Общественные науки и современность. - 1997. - № 4.
Пляйс Я. Російська політична еліта та їхня поведінка у контексті президентських виборів 2000 року // Політична думка. - 2000. - № 2.
Ашин Г. Смена элит // Общественные науки и современность. - 1995. - № 1.
Ашин Г. Формы рекрутирования политических элит // Общественные науки и современность. - 1998. - № 3.
Політологія: Навч.посібник для вузів / Упоряд. та ред. М. Сазонова. - Харків, 1998.
Тертичка В. Застосування елітної теоретичної моделі в ухваленні державно- політичних рішень // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. праць Укр. Академії державного управління при Президентові України. Одеський філіал. - Вип. 2. - Одеса, 1999.
Бурега В., Заблоцький В. Суспільство в період транзиції: український контекст. - Донецьк, 2001.
Крэстева А. Власть и элита в обществе без гражданского общества // Социс. - 1996. - № 4.
Хоффман-Ланге У. Элиты и демократизация: германский опыт // Социс. - 1996. - № 4.