В. Ю. Мурзін

Лиман 1.1. Російська православна церква на Півдні України останньої чверті XVIII - середини ХІХ століття. - Запоріжжя: РА "Тандем-У", 2004. - 488 с.

Сучасний етап розвитку вітчизняної історіографії відмічений помітним зростанням інтересу до проблем історичної регіоналістики. Не залишився поза увагою дослідників і південноукраїнський регіон. В контексті підвищення загальної зацікавленості питаннями духовної історії є цілком логічним, що науковці звертаються і до церковного минулого Півдня. У 2004 році побачили світ одразу три книги докторанта Запорізького національного університету Ігоря Ігоревича Лимана, присвячені різним аспектам історії православ'я на Півдні XVIII - ХІХ ст. Слідом за археографічним виданням "Православна церква на півдні України (1775 - 1781)" та монографією "Державна церква і державна влада: Південна Україна (1775 - і8б1)" вийшла монографія "Російська православна церква на півдні України останньої чверті XVIII - середини ХІХ століття", яка являє собою вдалу спробу комплексного дослідження історії православної церкви в південноукраїнському краї 1775 - 1861 рр.

Робота є добре структурованою та логічною за змістом, складаючись з передмови, п'яти глав (1. Стан наукової розробки проблеми та джерелознавча база дослідження; 2. Управління православною церквою в південноукраїнському краї в останній чверті XVIII - середині ХІХ ст.; 3. Церковно- територіальний устрій Південної України 1775 - 1861 рр.; 4. Структура духовенства регіону; 5. Православна церква та миряни), післямови і додатків.

Представницькою є джерельна база дослідження. У ході підготовки до написання монографії І. Лиман опрацював зібрання 32 архівів, музеїв, рукописних відділів бібліотек України, Росії та Польщі. Зокрема, науковцем проведена суцільна евристика окремих фондів державних архівів

Автономної Республіки Крим, Одеської, Дніпропетровської, Херсонської, Миколаївської, Запорізької, Донецької, Полтавської областей, міста Севастополя, Центрального державного історичного архіву у м. Києві, Російського державного історичного архіву, Російського державного архіву Військово- морського флоту, Архіву Санкт-Петербурзького інституту історії РАН, Російського державного архіву давніх актів, Російського державного військово-історичного архіву, Головного архіву давніх актів (Варшава), зібрань Дніпропетровського історичного музею, Нікопольського, Бердянського, Маріупольського, Херсонського, Мелітопольського, Запорізького, Донецького, Токмацького краєзнавчих музеїв, Національного заповідника "Хортиця", рукописного відділу Одеської державної наукової бібліотеки ім. М. Горького, відділу рідкісних і цінних видань Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. О. Гончара, краєзнавчого відділу Запорізької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М. Горького, Інституту Рукопису НБУ ім. В. Вернадського, Відділу рукописів Російської національної бібліотеки, Рукописного відділу Інституту російської літератури РАН.

Аналізуючи історіографію проблеми, І. Лиман цілком обґрунтовано поділив її на три групи: 1) праці, основна увага в яких приділена різноманітним аспектам безпосередньо історії православ'я в південноукраїнському регіоні; 2) дослідження з церковної історії Російської імперії та її окремих частин (за виключенням Південної України); 3) роботи, які хоча і присвячені переважно "світській" проблематиці, але містять інформацію з історії православ' я. В становленні кожної з цих груп дослідник простежив три основні періоди (ХІХ ст. - кінець 20-х рр. ХХ ст.; 2) кінець 20-х - кінець 80-х рр. ХХ ст.; 3) з кінця 1980-х рр. до сьогодення), виділення яких є логічним через те, що твердження про принципові відмінності історіографічної ситуації на кожному з цих етапів мають сенс не лише з огляду на відмінності політичних, соціально-економічних умов, в яких діяли науковці, на зміни характеру впливу держави на історіографічний процес, на досягнення кожного з етапів, але значною мірою і зважаючи на трансформацію світоглядних імперативів, на суттєві зміни "релігійності мислення".

Розглядаючи роль монархічної влади і Синоду в керівництві релігійною справою, дослідник простежує зміни як рівня уваги Петербурга до церкви на півдні України, так і акцентів державної політики щодо церкви в імперії в цілому. Аналізуючи південноукраїнські єпархіальні структури, І. Лиман виходить із тези, що вони розвивались у контексті змін державної політики: вертикаль духовної влади тут будувалась у цілому за загальноприйнятою в імперії схемою і відчувала на собі всі її вади.

Автор монографії простежує, як упродовж 1775 - 1861 рр. Південна Україна пройшла шлях від знаходження її земель у складі шістьох єпархій, з керівників яких четверо знаходились за межами регіону, а двоє — за кордоном держави, до структурування трьох єпархій уже майже суто в межах Півдня. Цілком слушною є запропонована теза про те, що кроки на цьому шляху відбивали співвідношення сил між центральною і місцевою, світською і духовною владами і стали індикатором того, якою мірою загальнодержавні тенденції та процеси знаходили вияв на південноукраїнському ґрунті.

Важливим показником розвитку південноукраїнських єпархій є динаміка храмового будівництва в краї. Тож І. Лиманом проаналізовано зміни процедури та умов влаштування релігійних споруд, визначено, яким чином тенденції посилення контролю і регламентації з боку Петербурга та єпархіальної влади впливали на темпи зростання кількості храмів на півдні України. Особливу увагу дослідник приділяє вивченню змін, які відбувались із церковним землеволодінням і землекористуванням, оскільки з ними були тісно взаємопов' язані тенденції, які мали місце в розбудові мережі релігійних споруд краю, і, з іншого боку, ці зміни справляли істотний вплив на матеріальний стан підлеглих духовного відомства, на їхній соціальний статус, характер залежності духовних осіб від мирян.

Як значущу складову розбудови єпархій Південної України автор монографії розглядає становлення мережі духовних навчальних закладів.

При вивченні структури духовенства І. Лиман приходить до