Розглядаючи загальний стан зайнятості, перш за все необхідно розібратись у соціальному й професійному складі населення губернських міст Правобережної України. Загальновідомо, що міську верхівку складали великі власники нерухомості, великі торговці й підприємці, вищий особовий склад царської армії, вище духовенство, а також великі чиновники державної служби тощо. Цікавим є те, що надзвичайно багатих людей було обмаль, майже одиниці. Ось, наприклад, у цукровій промисловості, яка значною мірою була розвинена в Правобережжі, найвищий рівень доходів мали представники вищої адміністрації з числа акціонерів. В середньому таких осіб на кожному підприємстві галузі нараховувалось від 5 до 10 чоловік. Саме вони отримували левову частку з прибутків - від 15 до 72 тис. руб. на рік [6, с.46,49].

Тривалість робочого дня найзаможніших міщан була невизна- ченою, тому важко встановити її співвідношення з прибутками і рівнем добробуту. На думку автора, досягти міцного фінансового становища переважна більшість з них самостійно не могла, а отримала своє багатство у спадок. Лише одиницям вдавалося в результаті своєї діяльності досягти такого значного рівня доходу.

Дещо більшим за кількістю був прошарок середньої міської буржуазії, яка мала річний прибуток від 1 до 10 тис. руб. на рік. До цієї ж категорії необхідно віднести вищий командний склад царської армії, вище духовенство, у тому числі військове та ін. Досить високе грошове утримання мали й великі чиновники. Залежно від роду професійної діяльності тривалість робочого дня усіх вищезгаданих професій була досить різною. Ось, скажімо, чиновники розпочинали свою роботу близько 9 години (пізніше - годинна перерва на обід) і закінчували приблизно о 17 год. Аналогічним був і робочий день найманих службовців цукрових заводів. Кількість таких осіб з середньорічним грошовим утриманням близько 6 тис. руб. на рік становила приблизно 40 чоловік на кожному підприємстві. їхній робочий час становив 8-9 год. на добу [6, с.98]. А от, приміром, насиченість робочого дня духовенства була значно більшою, ніж у чиновників, але мала перманентний характер. Пояснюється це тим, що священики безпосередньо виконували свої функції переважно лише під час божественних літургій, тобто коли відправляли службу божу вранці, в обід і ввечері. Між цими службами духовенство мало вільний час. Звичайно, вищезгаданий опис регламентації робочого дня вищого духовенства є суто умовним, тому що він не враховує безліч інших випадків, таких, як сповіді та ін.

З аналізу робочого дня військових лікарів і ветлікарів, можна зробити висновок, що загалом він складався з 8-9 год. професійної діяльності з перервою на обід не менше години, але у випадках масових епідемічних захворювань та інших екстремальних ситуаціях їхній робочий час був ненормованим.

Надзвичайно складно визначити тривалість робочого дня вищого офіцерського складу царської армії. Справа в тому, що вона залежала від ряду факторів, таких як, скажімо, стан війни чи миру, військові навчання, самопідготовка та ін. Взагалі відомо, що робочий день чинів даної категорії розпочинався з 8 год. загальним розводом підпорядкованої ним частини і заслуховуванням рапортів нижчих чинів. Він мав годинну перерву на обід і закінчувався приблизно о 16-17 год. Якщо це були офіцери штабу, то їх робочий день розпочинався о 9 год. і закінчувався приблизно о 17 год.

Ще складніше визначити тривалість робочого дня середньої буржуазії, торговців та підприємців. Справа в тому, що кожна окрема особистість організовувала (і організовує зараз) свій робочий час на власний розсуд. Але маємо схильність стверджувати, що за звичайних обставин він рідко перевищував тривалість світового дня. В цілому ж, зайнятість вищезгаданих осіб повністю залежала від стану їх справ, від конкуренції, ділової активності, можливості отримати високий прибуток та ін.

Звичайно, кількісний склад середньої буржуазії з доходом від 1 до 10 тис. руб. на рік значно більший, ніж попередньої, яка мала доход від 10 тис. руб. на рік і вище, але вона мала стійку тенденцію до зростання. Найбільше середніх власників нерухомості було в Київський губернії. Друге місце займала Волинська губернія. Третє місце - Поділля. Слід відзначити, що значна частина представників цієї категорії мала іноземне походження. Така ж сама ситуація склалася і в середовищі середніх торговців. Найбільше таких осіб нараховувалось у Київській губернії. Друге місце посідала Подільська губернія, третє - Волинь [7, с.83-91].

Загалом необхідно зазначити, що структура торгово- промислової буржуазії губернських центрів Правобережної України характеризувалася помітним переважанням середньої її групи, питома вага якої, за підрахунками В.В. Крутікова, дорівнювала 94,7 % від загальної кількості підприємців. Отже, в Україні в кінці ХІХ - на початку ХХ ст., відбувалася поступова тенденція до зростання середнього класу, який мав достатньо високий життєвий рівень і робочий день якого не був занадто тривалим.

Аналізуючи проблему зайнятості у представників вільних професій, таких як юристи, вчителі, викладачі, необхідно підкреслити той факт, що матеріалів по даному питанню майже не збереглося. Але за допомогою побічних джерел можемо стверджувати, що, приміром, у порівнянні з викладачами семінарських училищ більш завантаженими були народні вчителі. Відповідно, в них і