Узагальнюючи вищенаведені факти, автор дійшов таких висновків щодо оплати праці державних службовців:

Заробітна плата чиновників губернських земських управ у містах Правобережжя мала надзвичайно широкий діапазон в залежності від посади та виконуваної роботи. Крім основної заробітної плати існувала ціла система наградних виплат та надбавок за вислугу років, що значною мірою сприяло зацікавленості чиновників у державній службі. Виплати заробітної плати здійснювались регулярно, двічі на місяць, що, безперечно, сприяло загальному добробуту продавців робочої сили.

Досить високим було грошове утримання пожежників у дореволюційних містах. Дещо вищим, порівняно з ними, було утримання поліцейського апарату. Крім грошей ці категорії населення мали ще й натуральне довольство у вигляді уніформи та ін. Істотною перевагою їх заробітної плати, порівняно з іншими верствами населення, були різні надбавки до основного заробітку, а також її регулярна видача двічі на місяць.

Посадові оклади офіцерів, військового духовенства та військових лікарів царської армії мали надзвичайно широку градацію. їх утримання мало свої певні особливості які стимулювали зацікавленість у службі. До основного заробітку цих службовців завжди ще доплачували столові, а іноді і додаткові гроші. Загалом, заробітна плата та грошове утримання державних службовців були на досить істотному рівні у порівнянні з іншими групами населення. На думку автора, вони давали можливість достатньо задовольняти їх потреби і утримувати відповідний життєвий рівень.

В губерніях розглядуваного регіону великих і середніх підприємців і торговців було небагато. Зауважимо, що торговці і промислова буржуазія не були однорідним замкненим класом. Будь-яка людина при наявності досить істотної суми грошей могла їх вкласти у справу, яка б приносила прибуток, або заснувати своє підприємство. В 1901 р. газети пропонували придбати в Києві бакалійну лавку за 150 руб. [29, с.3]. Таким чином, розпочавши свою справу, ініціативна людина мала можливість відповідно отримувати свої прибутки.

Про кількісний склад, доходи та благополуччя підприємців і торговців свідчить тогочасна періодична преса. У газетах регулярно сповіщалося, які патенти та за якою вартістю і скільки людей придбало на майбутній рік. З періодичних видань тих часів достеменно відомо, що у Києві в 1903 р. було видано свідоцтв на промислові підприємства таку кількість: першого розряду (по 500 руб.) - 441; другого (по 125 руб.) - 658; третього (по 25 руб.) - 618; четвертого (по 10 руб.) - 17 руб. Крім того, станових свідоцтв торговців було видано: першої гільдії (по 767 руб) - 39; другої (по 199 руб. 50 коп.) - 367. При чому зазначалося, що кількість торговців першої гільдії значно зменшилась, тоді як число торговців другої збільшилось на стільки ж. Повідомлялося, що свідоцтв на право утримання ремісничих закладів та заводів у поточному році видано 176. Свідоцтв для біржових маклерів (по 100 руб.) видано 6, інспекторів та агентів (по 25 руб.) - 7, інших самих різних розрядів вартістю від 35 до 4 руб. - 1344 [7, с.58].

Дані факти ще раз підтверджують висновки В.В. Крутікова про те, що структура торгово-промислової буржуазії України в розглядуваний період характеризувалася помітним переважанням середньої її групи якій належало 69,8 % сукупного прибутку [6, с.46,98]. Вищенаведені дані показують, що свідоцтва на право утримання ремісничих закладів та заводів коштували набагато дешевше, ніж торгові гільдейні. З цього видно, що держава створювала сприятливі умови для зростання вітчизняної промисловості, випуску своїх товарів та надання послуг, що, в свою чергу, сприяло зростанню внутрішнього ринку товарів народного споживання і врешті-решт поліпшувало життєвий рівень населення в цілому. Значний інтерес представляють доходи великих промисловців тих часів. Так, приміром, у цукровій галузі Правобережжя протягом 1904-1907 рр. з прибутків підприємств відраховувались значні суми на утримання директорів, розпорядників, членів правління та ревізійної комісії. Грошове утримання вищої адміністрації, яка складалась з акціонерів, не можна розглядати як видатки на керівництво, оскільки воно в

декілька разів перевищувало розмір окладів найманих адміністраторів. Відомий управляючий цукровими заводами Олександрівсько- го товариства Бродський протягом 1904-1905 рр. отримав такого доходу понад 50 тис. руб. Згідно з науковими даними можна побудувати такі діаграми середньорічних прибутків власників нерухомого майна по вказаних губерніях.

Рис. 1 Діаграма середньорічних прибутків від міського нерухомого майна (від 10 тис. руб. і вище) в губерніях Правобережної України на початку ХХ ст. [7, с.58].

Рис. 2 Діаграма середньорічних прибутків від міського нерухомого майна (від 1 до 10 тис. крб.) в губерніях Правобережної України в 1905-1907 рр. [7, с.58].

Як видно з діаграм, на найбільше власників, які отримували доход понад 10 тис. руб. на рік від свого нерухомого майна, нараховувала Київська губернія, де їх було 198 осіб. Друге місце посідала Волинь, тут проживало 10 таких власників. Подільська ж губернія посідала останнє місце, тому в ній нараховувалось лише троє таких чоловік. При цьому середньорічний прибуток на одного власника на Київщині становив 20336,11 руб., тоді як на Волині він був 15861,5 руб., а на Поділлі 14211,33 руб. Не менш цікавою є й наступна діаграма, яка показує, що аналогічною до попередньої була ситуація з середніми власниками нерухомості, котрі мали річний прибуток від 1 до 10 тис. руб. Так само першість по кількості таких власників належала Київській губернії (2433 особи); на Волині