їх було вчетверо менше (600 осіб [7, с.58]), а на Поділлі таких людей було взагалі обмаль (370 осіб). Ситуація з середньорічними прибутками у середніх власників нерухомості була аналогічною, як і у випадку з великими власниками. В Київській губернії він складав 2779,28 руб., тоді як на Волині - 2129,29 руб., а на Поділлі - 1940 руб. Проаналізувавши вищенаведені факти, можна зробити припущення, що найбільше заможних людей, які отримували як великі, так і середні прибутки з нерухомості, в ті часи проживало на Київщині, на другому місці була Волинь, а найменш заможним було Поділля, що, в свою чергу, прямо пропорційно відбивалося на загальному добробуті населення цих губерній. Крім власників, які отримували прибуток від нерухомого майна, існував ще й досить істотний прошарок великих і середніх торговців. їх кількість та розміри їх прибутків можна показати такими діаграмами:
Рис. 3 Діаграма кількості великих торговців та розмірів їх середньорічних прибутків у губерніях Правобережжя на початку ХХ ст.
Як видно з діаграм в Правобережній Україні найбільше великих самостійних торговців із річним прибутком понад 10 тис. руб. проживало на Київщині, де їх нараховувалось 303 особи; на другому місці була Подільська (43); Волинь посідала останнє місце (41). До речі середньорічний прибуток на одного великого незалежного торговця на Київщині становив 35155 руб., тоді як на Поділлі він був 38527 руб., а на Волині 62223 руб. Отже, як бачимо, найбільший середньорічний прибуток у великих торговців був у ті часи у Волинській губерній, а найменший у - Київській. Друга діаграма показує, що аналогічною, як і в попередній, була ситуація з середніми самостійними торговцями, котрі мали річний прибуток від 1 до 10 тис. руб. Так само, як і в попередньому випадку, першість по кількості таких торговців посідала Київщина - 4100 чоловік; у Подільській губернії їх було 1681, а у Волинській - 1520. Стан середньорічних прибутків середніх торговців був таким: на Київщині він складав на чоловіка 6022 руб., тоді як у Волинській губернії - 4575 руб., а у Подільській - 4134 руб.
Вищенаведені діаграми дозволяють констатувати, що найбільше великих торговців, які отримували як великі, так і середні прибутки з нерухомості, перебувало на Київщині, на другому місці було Поділля, а найменше торговців було на Волині. Проте слід зауважити, що у Волинській губернії на початку XX ст. був найвищий середньорічний прибуток серед великих торговців і вона посідала друге місце за кількістю середніх.
Ще одним істотним джерелом доходу громадян у ті роки були відсотки по вкладах у банках та з капіталу. За свідченнями статистичних джерел, розмір відсотка по вкладах у державних ощадних касах становив у середньому 3,6 % річних, а з 1906 по 1910 рр. - 4 % [30, с.171]. Як приклад доходів із промислового капіталу можна навести розмір дивідендів акціонерів цукрової промисловості регіону. Так, у 1904 р. вони становили 11,3 %, у 1905 р. - 7,4 %, а в 19061907 рр. - 7,2 % [6, с.28]. Як бачимо, доходність приватного капіталу поступово знижувалась, а відсотки по вкладах у державний банк зростали. Більш стабільними були такі відсотки у Київському товаристві взаємного кредиту [31, арк.3-29].
Розмір зарплати інженерно - технічних працівників можна частково з'ясувати на прикладі службовців житомирського водогону. Так, завідуючий міським водогоном у 1905 р. отримував заробітної плати 240 руб. на місяць. Дещо нижчою була заробітна плата в інженера цього водогону, яка в ті часи становила 150 руб. на місяць [32, арк.16,17]. Крім заробітної плати вони користувались рядом пільг [32, арк.41]. Аналогічна картина грошового забезпечення інженерно-технічних працівників була і в Київській міській управі [33, арк.14,17]. На досить значній висоті була й зарплата найманих службовців цукрових заводів. Розмір їх окладів коливався від 300 до 12 тис. руб. на рік. Середній оклад у 1906-1907 рр. становив близько 800 руб. В цілому сума грошового утримання цих службовців у відношенні до прибутку підприємств становила: у 1904-1905 рр. - 23 %; у 1906 р. - 32,3 %; у 1907 р. - 26,9 % [6, с.98].
Своєрідно формувалася система зарплати представників вільних (ліберальних) професій, тобто викладачів семінарських училищ, народних вчителів, юристів, учених, артистів, лікарів тощо. їхній заробіток у більшості випадків залежав від особистих якостей, досвіду, рівня освіти, стажу роботи, авторитету, громадської думки та інших факторів. Дослідження показує, що працівники театральної богеми мали певні особливості грошового утримання. Звичайно, найбільше отримували відомі артисти, адже саме їх гра збирала повні зали глядачів [34, арк.4-11; 35, арк.17].
Велику цінність для дослідження розглядуваної нами проблеми мають штатні розписи гімназій та повітових дворянських училищ Правобережної України. На базі виявлених нами архівних даних можемо побудувати таку таблицю [36, арк.9-10]:
Заробітна плата представників освітянської сфери та видатки на утримання її закладів в губерніях Південно-Західного краю в 1859 р.
Як видно із наведених в таблиці даних, грошове утримання, як вчителів так і адміністрації та обслуговуючого персоналу цих освітніх закладів було надзвичайно диференційованим. Відповідно, асортимент та обсяги споживання людей котрі обіймали ці посади були різними. Приміром, якщо директор Київської гімназії на свою місячну заробітну плату в 70 руб. міг придбати (або, або): 35