Комплексно та в цілому все це співпадає з роз'ясненням Й. Сталіна партійцям: ВКП(б), як "організований загін робітничого класу... не є єдиною організацією робітничого класу. У пролетаріату є ціла низка інших організацій, без яких він не може вести успішну боротьбу з капіталом: профспілки, парламентські фракції, безпартійні об'єднання жінок, друковані органи, культурно-просвітницькі організації, союзи молоді..." [12, с.70]. Єдине, що вступає в дисонанс з сучасністю - це боротьба з капіталом. Оскільки в різні часи членами НДП та СДПУ(О) були Ю. Єхануров, А. Кінах, В. Медведчук, П. Порошенко, Г. Суркіс, В. Філенко, І. Франчук, В. Хорошковський та ін.

Тобто, всі вони - і партії, і сателітні організації - ведуть "бурхливу" внутріпартійну бюрократичну діяльність з нульовим ККД. Головна мета - створення ілюзії присутності в суспільстві. Заради одного - відволікти від дійсних цілей власної діяльності - боротьби за перерозподіл влади.

На що і вказують результати виборів 1998 та 2002 рр. (Таблиці 1 та 2.)

Таблиця 1

Політичне структурування ВРУ 14-го скликання, 1 сесія (травень 1998 р.)

Джерело: Кульчицький С. До 10-річчя проголошення незалежності України // Укр. іст. журн. - 2001. - № 4. - С.33 та ЦВК. Підсумки голосування по партіях (виборчих блоках партії). 29.03.1998. Чергові вибори.

Очевидним стає факт, що незалежно від результатів виборів політичні сили, ідентифіковані нами як "партії влади" радянської номенклатури, отримують перемогу.

Представники націонал-патріотичного табору на початок роботи парламенту мають лише 10,4 %. В таборі ж перших провідна партія НДП, не лише не втрачає позицій, а й збільшує фракцію на 14,8 %.

В свою чергу група "провладних" партій ПЗУ, НДП, ВО "Громада", ПСПУ, СДПУ(О) сумарно збільшують власний відсоток на 20,3 - з 23,16 %о отриманих на виборах до 43,2 0% в парламенті. Що вочевидь є не зовсім адекватним відображенням настроїв громадян країни, виказаних ними під час голосування.

Дану тенденцію корегування думок та настроїв виборців у потрібному руслі було застосовано і під час виборів 2002 р.

Не дивлячись на волевиявлення громадян, діюча вертикаль виконавчої влади на чолі з Президентом спромоглась збільшити власну присутність в парламенті за рахунок нардепів - мажоритарників.

Таблиця 2

Таким чином, всі ці "партії влади" мають певні етапи "життєдіяльності":

Всі вони були створені протягом 1995-1999 рр. (виключенням є ПДВУ, яка так і не спромоглася стати партією влади при Л. Кравчуку. Не дивлячись на всі намагання останнього зробити її такою);

Під час виборів шляхом механічного адміністративного втручання на користь такої організації твориться ілюзія значної електоральної підтримки;

З метою збільшення загальноукраїнського відсотка підтримки обраної партії, виокремлюється "базовий" регіон, де відсоток голосів максимально підвищується;

Обрана партія, таким чином, потрапляє до парламенту. Вона створює дієву депутатську фракцію, яка одночасно з цим стає своєрідним центром прийняття кінцевих рішень. Це дозволяє партії концентрувати в своїх руках значні фінансові та владні ресурси;

Партія стає привабливою для сучасної номенклатури, що зовнішньо проявляється в зростанні випадків вступу до неї її представників місцевих органів влади та самоврядування;

Подібна партія в такий спосіб закріпляє за собою статус "партії влади". Народний же характер партії імітується бурхливою діяльністю на місцях з нульовим ККД для виборців.

Це все є описом технології створення, тобто суб'єктивного в існуванні подібних організацій. Об'єктивним є наступне. Перш за все з аналізу політичної діяльності цих партій виходить, що вони мають чітку орієнтацію на виконавчу вертикаль влади. Тому саме ця влада намагається призначати партію - переможця виборів. А не партія, що перемогла на виборах, формує цю владу. Створення подібних партій стає необхідним і зрозумілим виключно в умовах владної боротьби між ВРУ та Президентом України.

Другий момент полягає в тому що створення їх є можливим в умовах майже абсолютної позапартійності української спільноти - посттоталітарного суспільства, яке складається з мільйонів індивідуумів, що звикли покладатися у вирішенні своїх проблем лише на державу. Точніше, до цієї звички суспільство було привчене. Тому на даному етапі в секторі політичних партій виникає головна проблема - окремо взятий громадянин України не бачить необхідності в об'єднанні ще з кимось навіть заради вирішення своїх проблем. А це нівелює саму ідею створення політичної партії. Теза про небажання громадськості відстоювати власні права через утворення політичних партій не є докором суспільству. Це об'єктивний процес, який в свою чергу і спрощує процедуру створення подібних партій.

І, нарешті, третє. "Феноменом існування партії влади" стає те, що в виконавчій вертикалі влади юридично немає місця будь-якій партії. Більше того, ця гілка влади і сама не потребує партійного втручання. Ось чому через всю історію новітньої політичної боротьби "червоною ниткою" проходить боротьба СПУ з Президентом, КПУ взагалі з інститутом президентства та зникнення з політичного обрію партій, що потрапляли в орбіту впливу гаранта конституції (ПДВУ, НДП, СДПУ(О) тощо). Єдиним виключенням стає ПРУ. Напевно тому, що лідер партії так і не став Президентом України. А знаходження