Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





В

В. Ю. Васильєв

ДИНАМІКА ДИКТАТУРИ: СТОСУНКИ "ЦЕНТР- СУБЦЕНТР" ВЛАДИ В РАДЯНСЬКІЙ УПРАВЛІНСЬКІЙ СИСТЕМІ В УСРР-УРСР (20-30-ТІ РР. ХХ СТ.)

Процеси глобалізації сучасної цивілізації обумовлюють необхідність прискореного розвитку ефективних форм політичної системи, державного правління та устрою, що спираються на глибокі історичні традиції українського народу, дозволяють налагодити комплекс взаємовідносин між державою і суспільством, задіяти механізми громадянської активності й контролю за владою. У цьому контексті демократичні трансформації українського суспільства, його держави, наближення до стандартів життя Європейського співтовариства вимагають рішучої відмови від ментальних структур, ідеологічних конструкцій, організаційної будови, практики діяльності держави радянського типу.

Актуальність розвитку демократичних процесів та процедур в Україні посилюється тим, що реформи останніх двадцяти років часто-густо мали хаотичний характер, серед політиків, державних діячів, у громадський думці побутують фрагментарні, здебільшого ідеалістичні уявлення щодо сучасної моделі політичної системи та ролі в ній держави, котрі мало пов'язані з реаліями та розумінням своєрідності історичного шляху України в ХХ-ХХІ ст. Таке становище - не випадкове, адже українське суспільство має незначний досвід демократичних процесів та процедур, а його кілька поколінь жили за умов радянської (антидемократичної) за своєю суттю влади. Вона, за допомогою компартійно-радянської конструкції органів управління, застосування формально демократичних процедур та маніпулювання громадською думкою, приховувала тоталітарний, з середини 1950-х рр. - авторитарний політичний режим, широко застосовувала репресії проти різних соціальних та національних груп суспільства.

Незважаючи на значний доробок у світових та вітчизняних гуманітарних науках з проблем природи й механізмів дії радянської влади на різних етапах її існування, характеру політичних репресій, управління державним терором в СРСР й, зокрема в УСРР-УРСР, інтелектуальний аналіз цієї проблематики залишається одним з пріоритетних напрямків історичних досліджень. У статті робиться спроба виявити недостатньо вивчені аспекти тих суспільних явищ, що позначаються, як "радянська влада", "радянська держава". Словосполучення наводяться у лапках не випадково, оскільки за широко відомими та вкрай міфологізованими дефініціями приховувалася диктатура компартійної олігархії на чолі з вождями - В. Леніним, а потім Й. Сталіним. Це не означає, що ради, як органи влади, не мали широких управлінських повноважень, проте ними керували комітети Компартії.

Принагідно зауважимо, - компартійні лідери не приховували, що радянська влада є "диктатурою пролетаріату" або "пригноблених та експлуатованих мас", але ретельно уникали натяку на власну диктаторську владу. Науковий аналіз цієї жахливої диктатури, що спиралася на широкомасштабний державний терор, мав свої особливості, які наклали відбиток на сучасний стан дослідження проблем в український історичній науці. Нині українські вчені оперують, переважно, категоріальним апаратом так званої "тоталітарної школи", яка формувалась протягом 1920-1930-х рр. і набула широкого поширення у період "холодної війни" кінця 40-х - початку 80-х рр. ХХ ст.

1923 р. в Італії вперше з'явився термін "тоталітаризм", який італійські фашисти почали використовували у пропаганді "тотального духу, тотальної єдності" у межах "тотальної держави". Так, 1925 р. Б. Муссоліні вживав термін для характеристики фашистського руху [1, с.55-56]. Німецькі нацисти майже не згадували цю дефініцію, її критикували італійські антифашисти, утім, вона постійно зустрічалася в економічних та психологічних дослідженнях західноєвропейських інтелектуалів, які намагалися порівняти фашизм, нацизм та комунізм.

Протягом 1940-х - 1960-х рр. у центрі англомовної історіогра- фії-радянології знаходилося питання природи "сталінської держави" та її взаємовідносин із суспільством. Старше покоління істориків у ті роки дотримувалося поглядів "тоталітарної школи" (Х. Арендт, К. Фридрих, З. Бжезинський та ін.) [2; 3], що репрезентувала ідеологію ліберальної демократії, а антисталінські соціалісти й марксистські інтелектуали (Західної Європи, особливо Німеччині) трактували події у СРСР як дегенерацію/термідор революції. За таких умов «тоталітаризм» протягом десятиріч слугував базою для наукового розуміння моделей державності в СРСР, нацистській Німеччині, муссолінівській Італії, що мали суттєві відміни від ліберально- демократичних режимів (Велика Британія, США).

Симпатики "тоталітарної школи" стверджували - радянська тоталітарна система була унікальною формою державного управління, що з'явилася у хХ ст. В основі їх критичного ставлення до "сталінського тоталітаризму" знаходився нині широко відомий, так званий "синдром шести характеристик" З. Бжезинського .

Віддамо належне вченим тих років, адже вони стверджували, що тоталітаризм - "породження Європи" в усіх своїх іпостасях - є антиліберальною, антидемократичною, репресивною політичною практикою, котру широко використала диктатура, що підкорила собі суспільство. Іншими словами - це була найбільш жорстока та жахлива форма державної влади. Представники різних гуманітарних наук слушно підкреслювали, що в диктатурі провідну роль відігравала тоталітарна ідеологія, яка надавала їй цілісного, системного явища. Цікаво, що відповідно до будь якої телеологічної картини світу, всі люди підвладні "вищий силі/силам", але земну долю вибирають самі, завдяки власним діям. Щодо тоталітарних ідеологій, то вони розміщують у центрі світу людину, яка є самодостатня та самовладна, що на практиці означає - обрані індивіди, соціальні групи та організації спроможні вирішувати долю багатьох людей.

Філософсько-ідеологічні та політичні парадокси ідеї "totalitas/totalite" - всеохоплюваності, цілісності, єднання - полягають у тому, що вона не має негативного ціннісного навантаження, але її політична реалізація неминуче супроводжується примусом та

Ці характеристики: ідеологія, що претендує на загальне переулаштуван- ня світу; одна партія, яка часто-густо очолюється однією людиною; терористична поліція; монополія на засоби зв 'язку; монополія на озброєння; централізована планова економіка. Див.: Friedrich C.-J., Brzezinski Z. Вказ. праця.

насиллям. Оскільки індивіди, громадяни, нації,


Сторінки: 1 2 3 4