Вчені з різних країн світ заявляють, що після смерті Леніна лише Сталін мав чітке уявлення про те, яким чином має бути побудована радянська система влади та управління [15; 16], реалізовував свої уявлення кровавими насильницькими методами. Він домінував у політичному житті СРСР від 1924 р. до 1953 р., без розуміння його цілей та механізмів діяльності ми не можемо вірно розуміти вузлові пункти радянської історії. Новітні дослідження істориків свідчать, що Сталін відіграв вирішальну роль в прийнятті рішень щодо колективізації сільського господарства, індустріалізації країни, провокуванні широкомасштабного голодомору, "великому терорі" 1936-1938 рр. тощо.

Названі вище історичні процеси, ініційовані "згори" вищим політичним керівництвом СРСР та особисто Сталіним, надають змогу стверджувати, що радянську історію не можна розглядати як лінійний процес побудови комунізму. Навпаки, це були викликані діями компартійних вождів розриви у житті суспільства, його трансформації, які відбувалися за періодами консолідації влади. Проте, суспільство аж ніяк не було глиною, з якої вожді "виліплювали" за власним бажанням комуністичне суспільство й "нову радянську людину". Недарма оточення Сталіна створювало його культ - символ єднання режиму із суспільством. Це був вимушений крок у спробах подолати глибоку кризу легітимності влади в суспільстві.

Іншою проблемою є те, що кожна спроба комуністичних лідерів трансформувати суспільство викликало зміни у системі управління. Згаданий вище баланс владних функцій та управлінських повноважень між центральним керівництвом й інституціональною автономією (галузевою та регіональною) змінювався шляхом конфліктів.

Чи відповідають такі міркування соціологічним теоріям, котрі пояснюють природу феномена влади? Так, але логічно коректним буде віднайти таке розуміння влади, яке можливо співвіднести з теоретичними уявленнями більшовицьких вождів. Для цього доцільно використати кілька продуктивних ідей з біхевіористських, реляці- оністських та структурно-функціоналістських концепцій влади. По- перше, владу в тоталітарній державі можна характеризувати як відносини панування-підкорення, впливу одних політичних акторов на інших. По-друге, такі відносини внутрішньо напружені, конфліктні, тому що панування обмежує волю людини, яку змушують підкоритися. Панування досягається у процесі підкорення, завдяки цілеспрямованим діям. Владний процес є дискретним, тобто сукупністю взаємопов'язаних актів/дій, якими себе проявляє та стверджує пануючий.

Цікаво, що 1920 р. Ленін написав, що наукове поняття диктатури означає ніяк не обмежену, ніякими законами, ніякими правилами не утиснуту владу, що спирається безпосередньо на насилля [Наводиться за російським виданням. Див.: 17, с.383]. Як бачимо, влада для вождя Компартії - це насилля, а отже дискретні дії пануван- ня-підкорення.

Таке розуміння влади надає можливість досліджувати внутрішню динаміку диктатури, процес вироблення та реалізації рішень, зокрема вивчити стосунки між центром радянської влади та держави у Кремлі та субцентром влади в Харкові-Києві. Нині можна стверджувати, що диктатура компартійних лідерів не була монолітною, не зважаючи на високо централізований характер влади. Вона трансформувалася на різних щаблях управління у різні періоди радянської історії. Яким чином коливався баланс влади та управління між центром та субцентрами влади, яку роль відіграв субцентр влади в радянський Україні у змінах диктатури, ще належить з'ясувати історикам.

Джерела та література

Работяжев Н.В., Соловьев Э.Г. Феномен тоталитаризма: политическая теория и исторические метаморфозы. - М., 2005.

Arendt H. The Origins of Totalitarism. - New-York, 1951.

Friedrich C.-J., Brzezinski Z. Totalitarian Dictatorship and Autocracy. - Cambridge-Massachusetts, 1956.

Карр Э. История Советской России. - М., 1990. - Кн. 1. Большевистская революция 1917-1923.

Davies R. The Industrialisation of Soviet Russia 1: The Socialist Offensive. The Collectivisation of Soviet Agrculture, 1929-1930. - Hampshire; London, 1980.

Дойчер И. Троцкий в изгнании: Пер.с англ. - М.,1991.

Lewin M. Russian Peasants and The Soviet Power. - L., 1975.

Fitzpatrick S. New Perspectives on Stalinism // Russian Review. - October 1986. - Vol. 45. - № 4.

Rittersporn G.T. The State against Itself: Social Tendencies and Political Conflict in the USSR, 1936-1938 // Telos. - 1979. - № 41; Idem. Stalinist Simplifications and Soviet Complications: Social Tensions and Political Conflicts in the USSR, 1933-1953. - New York, 1991.

Kenez P. Stalinism as Humdrum Politics // Russian Review. - October 1986. - Vol. 45. - № 4.

Stalinism / R.C.Tucker (ed.). - N.Y., 1977.

Кульчицький С.В. Україна між двома війнами (1921-1939 рр.). - К., 1999.

Шаповал Ю., Пристайко В., Золотарьов В. ЧК-ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи. - К., 1997.

Шаповал Ю. Україна ХХ століття: Особи і події в контексті важкої історії. - К., 2001.

Хлевнюк О.В. Политбюро: механизмы политической власти в 1930-е годы. - М., 1996.

Грегори П. Политическая экономия сталинизма. - М., 2006.

Ленин В.И. Полн. собр. соч. - Т. 41