В.Ф.Голубєв Голубєв Валентин Федорович - канд. іст. наук, ст. наук. співроб. Інституту історії НАН Білорусі (Мінськ, Республіка Білорусь).

E-mail: v_goloubeu@mail.ru

СІЛЬСЬКА ОБЩИНА (ГРОМАДА) XVI-XVIII ст. В УКРАЇНСЬКІЙ

ІСТОРІОГРАФІЇ Переклад з російської - редакція «УІЖ».

У статті аналізується українська історіографія історії сільської громади періоду XVI-XVIII ст. Автор доходить висновку, що попри значний інтерес, який інститут громади викликає у дослідників соціально-економічної історії, культури, побуту українського народу та наявність певної кількості спеціальних праць цілісне дослідження громади як в межах України, так і по окремих історико- географічних реґіонах (зокрема, Правобережжя, Лівобережжя та ін.), а також за видами феодального землеволодіння на сьогоднішній день ще є справою майбутнього.

У XVI-XVIII ст. сільська община (громада) на землях Великого князівства Литовського (ВКЛ) представляла собою доволі складний суспільно-господарський інститут, що виконував ряд функцій, основними серед яких були дві - організаційно-оборонна (для населення, що входило до її складу) і представницька (у стосунках общини із землевласником або державою).

Стосовно територій Білорусі й України термін «община» в історичних джерелах до кінця XVIII - початку ХІХ ст. не зафіксований, але в білоруській та українській історіографіях він набув досить широкого поширення для позначення форми самоорганізації населення від первіснообщинного ладу до феодальної доби включно. Щодо періоду до початку ХІІІ ст. термін «община» історики використовують нарівні з поняттями «мир», «вервь», «погост»1. Терміном «община» у значенні «сільська громада» білоруські дослідники послуговуються при характеристиці відповідної структури на білоруських землях після їх включення до складу Російської імперії, як синонімом російського поняття «община». Відтак уважаємо цілком можливим і науково обґрунтованим застосовувати його нарівні, а подеколи й замість ідентичного та поширеного в білоруських історичних джерелах другої половини XVII-XVIII ст. терміна «громада».

Як свідчать історичні джерела, поняття «громада» на позначення інституту селянського самоврядування в білоруських землях виникає не раніше першої половини XVII ст. (у документах XVI ст. не зустрічаємо жодного випадку використання терміна «громада» у значенні «община») і, найімовірніше, прийшло в білоруську мову з польської.

В історичних джерелах XVI-XVIII ст. для позначення територіальної общини на білоруських землях, в яку входило декілька сіл, об'єднаних, як правило, за ознакою належності тому або іншому землевласникові, широко вживався термін «волость». Територіальна, або волосна, община складалася з менших одиниць, сільських общин, що їх називали «весь», «село». Саме ці сільські общини й отримали пізніше назву «громада».

У XVI-XVIII ст. «двори», «дворища», «селища», «жеребки», «служби», які одночасно були одиницями оподаткування, здебільшого представляли собою господарства великих складних сімей, водночас будучи частиною сільських общин. У XVI-XVIII ст. вони ще не були общинами у розумінні суспільно-територіальних організацій.

Українська історіографія сільської общини Останньою концептуальною працею з даної тематики, опублікованою в «УІЖ», була стаття А.О.Гурбика «Сільська громада в Україні ХІУ-ХУІІІ ст.: еволюція основних суспільно-територіальних форм» (1997, №5) (прим.ред.). відрізняється від білоруської більшою репрезентативністю, наявністю відповідних праць, авторами яких є як представники дорадянської науки, так і історики Української РСР та дослідники історії селянства періоду незалежності України. Проте необхідно відзначити, що в Україні досі не створено цілісного, комплексного дослідження общини у всіх видах феодального землеволодіння впродовж ХУІ-ХУІІІ ст. (у Білорусі така книга вже з'явилася2). Вочевидь підготовка узагальнюючої праці з історії сільської общини (громади) в Україні ускладнюється тим, що умови для розвитку цього соціально-економічного інституту у Правобережній і Лівобережній Україні впродовж даного часу були неоднаковими, відтак необхідно розглядати і зіставляти принаймні два варіанти розвитку общини на українських землях.

Відзначимо, що більшість істориків і юристів, представників київської школи, які займалися проблематикою Великого князівства Литовського, зазвичай писали про общину не лише українського, але і білоруського селянства. У своїх студіях вони виокремлювали територію Литви, але не завжди робили розмежування між білоруськими та українськими землями.

Першими дослідженнями селянської общини на території ВКЛ відзначилися представники саме київської школи, що її заснував професор юридичного факультету Київського університету М.Д.Іванишев, який і став автором однієї з перших праць з історії общини у «Південно-Західній Росії». В.І.Пічета у своїй студії із джерелознавства та історіографії, у розділі «Українська історіографія», саме М.Д.Іванишева назвав дослідником, який «зацікавився також копними судами, як віддзеркаленням того общинного начала, яке мало настільки велике значення в первинній історії слов'янства і яке не було задушене польським впливом»3.

Справді, однією з перших праць з історії общини на українських землях стала студія засновника київської школи М.Д.Іванишева «Про древні сільські общини в Південно-Західній Росії»4. Учений відзначав, що на території України відомі випадки, коли сільську общину складало населення одного села, яке до того ж могло належати різним власникам (наприклад, с.Богуринське Луцького повіту). Але найчастіше, за спостереженням дослідника, общини «об'єднували у собі декілька, від чотирьох до дев'яти, сусідніх селищ»5.

При дослідженні матеріалів про общинне судочинство М.Д.Іванишев, як професор юриспруденції, зосереджував увагу в першу чергу на юридичних моментах діяльності общини. Зокрема, він звернув увагу на те, що до Литовського статуту 1588 р. було внесене доручення підкоморіям призначати на ввірених їм територіях місця для проведення селянських судів (коп). На думку вченого, це було зроблено з метою «поширити сільські народні зібрання в Південно-Західній Русі і надати їм законної сили»6. Цілком можливо. Але, на наш погляд, це пояснювалося тим, що у другій