Важко погодитися і з твердженням ученого, що статут 1588 р., «прийнявши у свій склад постанови про копні суди, ... підтвердив існування древніх сільських общин у Південно-Західній Русі»7. Насправді копні суди не були судами лише сільських громад. Так, копи дійсно могли вирішувати будь-які спірні питання всередині конкретної сільської общини, але більшою мірою вони реґулювали відносини населення певної території, на якій перебувало декілька общин, - нерідко це були відносини між окремими селами і навіть волостями. До того ж компетенція копних судів поширювалася не лише на селянство - інколи вони розглядали справи, в яких відповідачами виступали жителі міст і містечок, а то і шляхтичі. Загалом М.Д.Іванишев уперше досить широко показав діяльність «копи» як слідчого, судового і компенсаційного інституту, попри те, що у назві його праці задеклароване вивчення саме «древніх сільських общин», а не общинного суду. М.Д.Іванишев підкреслював, що вже у XVI ст. община не мала повного права власності на свої землі8.

Але «справжнім засновником української історичної школи» В.І.Пічета все таки назвав В.Б.Антоновича9. С.І.Михальченко, аналізуючи методологію творчості та історичні погляди В.Б.Антоновича, відзначив великий вплив на його наукову діяльність ідей М.Д.Іванишева, що виявилося в оцінці ролі общини в історії10. В одній із найбільш ранніх праць В.Б.Антоновича («Дослідження про козацтво за актами з 1500 по 1648 р.»), в основі якої лежало припущення про безперервність існування общини в «Південній Русі», наголошувалося, що «основною рисою общинного порядку було визнання рівноправності всіх членів общини, вирішення всіх зовнішніх і внутрішніх питань спільно, через общинний приговор на зборах усіх членів або на віче, самоврядування або самосуд за допомогою тих же вічових приговорів»11. В.Б.Антонович, розвиваючи висловлену М.Д.Іванишевим теорію постійного, із глибокої давнини існування у слов'ян общини, спробував створити власну концепцію історії Південної Русі, в основі якої лежала теорія походження козацтва від давньослов'янських общин12.

М.Д.Іванишев та В.Б.Антонович стояли біля витоків не лише історіографії сільської громади - з їх іменами пов'язане дослідження общини і на території Білорусі, та й узагалі становлення української (і, до певної міри, білоруської) історіографії як науки.

Багато хто з представників київської школи (В.Б.Антонович, М.Ф.Вла- димирський-Буданов, Ф.І.Леонтович, М.В.Довнар-Запольський, І.О.Малинов- ський, О.С. і М.С. Грушевські, М.М.Ясинський та ін.), які у своїх працях писали і про білоруські землі, повною мірою може бути зарахованим як до української, так і до білоруської й російської історіографій (як за місцем, де вони працювали, так і за темою дослідження). Сучасний російський історіограф С.І.Михальченко навіть видав монографію з характерною назвою - «Київська школа в російській історіографії (В.Б.Антонович, М.В.Довнар-Запольський та їх учні)»13.

Одним із таких дослідників, який належить як українській, так і білоруській та російській історіографіям водночас, є М.В.Довнар-Запольський. Білорус за походженням, що працював у тому числі і в Білоруському державному університеті і студії якого з історії общини присвячені території Білорусі, М.В.Дов- нар-Запольський є одним із засновників білоруської національної історіографії14. Водночас ми повністю усвідомлюємо величезний вклад, зроблений М.В.Довнар- Запольським в українську та російську історіографії, про що переконливо свідчить його наукова біографія та бібліографічний покажчик праць15.

Після закінчення в 1894 р. історико-філологічного факультету Київського університету М.В.Довнар-Запольський жив у Москві, працюючи старшим помічником архіваріуса по Метриці Великого князівства Литовського в Московському архіві міністерства юстиції16. Уже восени 1895 р. учений почав готувати до видання дві збірки документів, виявлених їм у складі книг метрики17 - перша вийшла в 1897 р.18, а друга з'явилася 1899 р.19 Саме на основі цих матеріалів була підготовлена його маґістерська дисертація «Державне господарство Великого князівства Литовського при Яґеллонах»20, яку він захистив у Київському університеті і яка була досить високо оцінена науковою громадськістю21.

Перший варіант свого дослідження східнобілоруської общини під назвою «Західноруська сільська община у XVI ст.» М.В.Довнар-Запольський видав 1897 р. - одночасно у «Журналі міністерства народної просвіти»22 та окремою відбиткою23. Нам відома лише одна рецензія на цю публікацію - українського історика І.Ю.Черкаського24, згодом автора фундаментальної праці про копні суди в Білорусі й Україні25. Рецензент відзначав, що у своїй невеликій статті, написаній на архівному матеріалі, який пізніше був опублікований під назвою «Акти Литовсько-руської держави», М.В.Довнар-Запольський «поставив багато питань і коли він за недостачею джерел не міг їх порішити зовсім, то дяка йому і за те, що він їх поставив і витичив дорогу для їх порішення26. Примітно, що І.Ю.Черкаський у цій позитивній рецензії звернув увагу на те, що М.В.Довнар- Запольський відзначив існування в історіографії двох поглядів на общину - професора М.Ф.Владимирського-Буданова (завідувача кафедри історії російського права Київського університету, який визнавав існування громади на «західно- руських землях») і доцента Московського університету М.К.Любавського (який пояснював «деякі з'явища ніби громадського життя простою сусідською і повин- ностною солідарністю»). Сам М.В.Довнар-Запольський, на думку рецензента, пристає до першої думки, але «запримічає, що він має на увазі волосну (окружну) громаду, а не сільську, бо ріжниця між селом і волостю виступає тілько з початку ХУІ віку, коли громада вже починає відмирати; з другого боку, волость в актах зустрічається частійш, ніж село»27. Відзначимо, що наукові суперечки