В.В.Бездрабко Бездрабко Валентина Василівна - канд. іст. наук, доцент, докторант кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

СУЧАСНІ ІСТОРИЧНІ СТУДІЮВАННЯ ДОКУМЕНТА: EN BLOC ET EN DЙTAIL En bloc et en dйtail (фр.) - Загалом і зокрема.

У статті висвітлено основні здобутки історико-документознавчих досліджень як напряму спеціальних історичних дисциплін, проаналізовано їх зміст, проблемно-тематичні особливості, значення. Підкреслено роль студій з історичного документознавства для розвитку системи теоретичних знань про документ як історичне джерело.

Однією з особливостей сучасної історичної науки, за визнанням провідних історіографів, є перенесення пошуку значення сучасних метаморфоз із «заповідників однієї науки» у міждисциплінарний простір. Перспективи формування новітніх наддисциплінарних галузей соціогуманітарного знання, трансформованих із «інтердисциплінарності - через «полі-/мультидисциплінарність» до трансдисциплінарності і метанаукових утворень»1, віддзеркалюють активне «перетікання» здобутків споріднених і суміжних джерелознавчих галузей знань, які вивчають історичне джерело, документ, у документознавство та, навпаки, «оприсутнення» документознавчих ідей у спеціальних історичних дисциплінах (СІД). Укорінення ставлення до документа як інформації впливає на дослідницькі орієнтири, що змінює змістове наповнення дисциплін, узалежнює їх розвиток від можливостей інформаційних технологій та узагальнюючих теоретичних конфігурацій у межах документально-комунікаційних наук. Не можна думати, що розгляд документознавства у контексті СІД є винятковим, а не закономірним підходом до з'ясування особливостей побутування сучасної науки. Порушена проблематика, безперечно, сприяє адекватному осмисленню змін, що відбуваються в історії та документознавстві, створенню в українській науці нового образу про них.

Значну роль в організації та провадженні спеціальних історичних досліджень документа у 1990-2000-х рр. відіграли відділ СІД Інституту історії України НАНУ, Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вер- надського НАНУ, університетські спеціалізовані кафедри, Наукове товариство імені Шевченка у Львові, архівні установи. Оприлюдненню актуальної новітньої інформації прислужилися такі авторитетні часописи: «Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та практики» (1997 р.), «Український історичний журнал» (1957 р.), «Пам'ятки» (1999 р.), «Архівознавство. Археографія. Джерелознавство» (1999 р.), «Джерелознавчі та історіографічні проблеми історії України» (1999 р.), «Студії з архівної справи та документознавства» (1996 р.) та ін. Завдяки цим виданням багато новаторських ідей із теорії та методології СІД пройшли колективне обговорення.

Найсолідніші напрацювання в історичній науці у зазначений час, які справили потужний вплив на розвиток історіографії, теорії, методології документознавства, стосуються джерелознавства. Дисциплінарний статус джерелознавства як процесу пізнання джерел і системи знань про них, предмет і метод, відносини з іншими галузями історичного знання, зокрема СІД, структурування науки залежно від можливих класифікацій історичних джерел, структура джерелознавчого аналізу на кожному його етапі, історіографія джерелознавства - ці та інші питання дослідники розглядають найактивніше. Задані часом актуальні питання, звернуті до наукової громади, детермінували низку цікавих творчих проектів, значна частина яких належить історикам Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

У цей час з'явилося багато підручників і навчальних посібників, інших навчально-методичних видань, зосереджених на осмисленні актуальних теоретичних і методологічних проблем джерелознавства та СІД, засвоєнні новітніх методів опрацювання джерел, з'ясуванні автентичності та достовірності інформації, пошукові, виявленні, дослідженні невідомих пам'яток, прочитанні опублікованих документів тощо2. Проте погоджуємося з думкою більшості фахівців, що справжньою подією в українському джерелознавстві досліджуваного проміжку часу став вихід у світ підручника для студентів історичних спеціальностей вищих навчальних закладів - «Історичне джерелознавство» (2002 р.)3. Промотором ідеї його написання виступили провідні науковці КНУ ім. Тараса Шевченка. Довкола Я.С.Калакури, як керівника авторського колективу, об'єдналась група великих ентузіастів справи - І.Н.Войцехівська, Б.І.Корольов, С.Ф.Павленко та М.Г.Палієнко. Ставлячись до історичного джерелознавства як спеціальної галузі історичних знань, що «вивчає походження історичних джерел, теорію і методику їх використання в історичних дослідженнях, склад, структуру й функціонування джерельної бази історичної науки»4, автори видання виокремлюють такі його складові - теорію джерелознавства та джерелознавчу практику5. Якщо перша з них тлумачиться як сукупність систематизованих узагальнених знань про предмет, об'єкт, завдання, методологічні принципи, структуру й місце історичного джерелознавства в історичній науці, то зміст іншої визначається пошуком, виявленням і вивченням конкретних груп джерел із метою експертизи їх інформативної цінності, а також практичного використання документної інформації6.

Зміст підручника групується у такі концентри: «Теоретико-методологічні засади історичного джерелознавства» та «Основні групи джерел з історії України». Перший слід розглядати як загальні висновки про історичне джерело, методику пошуку, опрацювання, класифікування й використання історичних джерел і науку, що займається їх студіюванням, а другий - компендіум розгорнутих характеристик речових, зображальних, усних, лінґвістичних, письмових джерел. Із документознавчого погляду цікавими є міркування істориків-джере- лознавців про картографічні, діловодні, кінофотофоновідеодокументи, тобто ті, які є продуктом переміщень наукових ідей історичного картознавства, докумен- тознавства, кінофотофонодокументознавства та джерелознавства окремих груп джерел, суміжних галузей знань, віддзеркаленням зв'язків між ними. Таким чином, у навчальній літературі з історичного джерелознавства було узагальнено новітні наукові ідеї щодо походження, природи, сутності, змісту історичного джерела, торкнувшись принципово важливих проблем, у т.ч. і документознав- чого характеру.

Розширення проблематики джерелознавчих досліджень, формування змістових теоретичних схем і методичних узагальнень щодо вивчення історичного джерела, документа, зв'язків між документознавством і джерелознавством, іншими СІД вдало віддзеркалюється в історіографічних студіях цього періоду. Одним із найпримітніших репрезентантів сучасної історіографії є Я.С.Калакура, якому належить цикл розвідок, присвячених структурі історичної науки, співвідношенню її складових, формі взаємодії та змісту кожної з них в умовах міждисциплінарних вторгнень і