Серед праць, які становлять неабиякий інтерес для рефлексивного осягнення природи й основних тенденцій розвитку модерних джерелознавства, документознавства, загалом СІД, науки, велике значення має публікація Я.С.Кала- кури «Структура спеціальних історичних дисциплін як підсистеми історичної науки» (2004 р.). Серцевину суджень відомого історика складають положення про теоретико-методологічні засади структурування та класифікацію СІД. У структурі історичної науки Я.С.Калакура визначає дві підсистеми - саму історію та знання про неї, які виконують специфічні функції «в ній, або по відношенню до неї»8. Дослідник виокремлює спеціальні галузі історичної науки та СІД, що різняться спрямуванням об'єктно-предметної сфери. Залежно від гносеологічного об'єкта дисципліни - методу історичного пізнання чи спеціальних комплексів історичних джерел, наслідуючи М.Я.Варшавчика, історик пропонує структурувати СІД9.

Твердження про те, що домінуючою серед найпоширеніших наукознавчих моделей структурування галузей знань є предметна (виокремлено - В.Б.), призвело до погодження професора з відомими міркуваннями, вдало інтерпретованими І.Н.Войцехівською, котра детально довела правомірність їх поділу на дисципліни, що вивчають окремі типи і види джерел, і ті, які розробляють спеціальні методики роботи з ними10. Заглиблюючись у структуру СІД, Я.С.Калакура стверджує про найбільший сеґмент предметів джерелознавчого циклу, для яких об'єктом вивчення виступають основні види джерел. Окреме поцінування знайшли дисципліни, що сконцентровані на письмових і словесних (усно- мовленнєвих) джерелах (т.зв. перша підгрупа СІД джерелознавчого циклу) - дипломатика, палеографія, текстологія, епіграфіка, папірологія, епістологія, бе- рестологія, фольклористика тощо. У межах одного переліку можливих варіантів галузей знань, зосереджених на вивченні мовно-закодованої інформації, зауважимо про нерівнозначність об'єктів дослідження. У першому випадку це саме джерело (до прикладу, дипломатика, літописознавство), а в іншому - окремі його елементи (філіґранологія, палеографія і т.д.). Безперечно, об'єднуючою ланкою при цьому виступає мова як засіб кодування інформації для її збереження і передачі у часі та просторі. Відтак цілком закономірним виглядає висновок про активне послугування СІД арсеналом суміжних з історією наук - філології, літературознавства, семіотики. Це підтверджує відомі барґівські історіографічні коментарі стосовно складання історичної науки нероздільно з філологією та філософією.

Прагнучи порушити питання історії СІД, сконцентрованих на письмових і усних джерелах, Я.С.Калакура висловив низку слушних думок, продемонструвавши залежність методів вивчення джерел від їх специфіки, а напрямів дисциплінарних досліджень, головних завдань - від походження та пізнавальних мотивів. Наприклад, згідно з судженнями вченого, дипломатика виникла за умов, коли джерелом найбільш вірогідної інформації проголошувалися акти. Перевірка справжності, достовірності актових свідчень конституювала формулярний аналіз документа, що застосовувався для вивчення внутрішньої структури, форми та встановлення вірогідності змісту. Важливим є положення про запозичення методів однієї дисципліни іншою. Цим пояснюється практика оперування, наприклад, методами текстології у межах археографії, дипломатики, палеографії і т.д.11

Другу підгрупу СІД джерелознавчого циклу, на думку Я.С.Калакури, становлять дисципліни, що мають справу із зображальними джерелами. Під «зображальними джерелами» професор розуміє ті, «основна інформація яких закодована у формі різноманітних зображень»12. На цій підставі до другої підгрупи СІД зараховано геральдику, нумізматику, сфрагістику, фалеристику, іконографію, кінофотофонодокументознавство, боністику, філателію, символіку, картографію та ін.13 Немовні штучні знаки кодування інформації, використані у кожному конкретному випадку, мають складну схему класифікації. Це утруднює побудову супідрядності дисциплін цієї підгрупи, що й зумовило відсутність у вітчизняній історіографії серйозних теоретичних досліджень міждисциплінарних співвідношень у межах джерелознавчого циклу. Об'єднуючим чинником для всіх СІД Я.С.Калакура називає предмет пізнання - кодування інформації та закономірності формування джерел. Отже, історичне джерело може бути об'єктом вивчення декількох наук водночас14. Наприклад, картографічний документ усебічно досліджують картографічне документознавство та історична картографія, картознавство; пресу - пресознавство, журналістика, книгознавство і т.д. Спільне у джерелознавчих дисциплінах не заперечує їх відмінне, що й забезпечує самостійний розвиток знань певної галузі15.

Цікавими є міркування Я.С.Калакури щодо дисциплін, які вивчають специфічні об'єкти та явища історичного процесу. їх розвиток, на думку авторитетного вченого, досяг такого рівня, що є сенс говорити про трансформування кожної з них у спеціальні галузі історичної науки. Серед них називається археологія, архівознавство, археографія, історіографія, джерелознавство, етнологія та документознавство16. Я.С.Калакура твердить про остаточне їх конституювання як навчальних і наукових дисциплін. Своєрідну розколину у стрункій системі поглядів дослідника щодо історії спеціальних галузей історичної науки створюють цікаві коментарі стосовно справочинства, під яким дослідник розуміє СІД, що вивчає історію службового діловодства, роботи з документами17. Предметом справочинства визначаються «документи і документообмін як компонент державного будівництва й управлінської діяльності»18. Це відповідає традиційним положенням документознавства, а твердження про історію справочинства як фундамент для документознавства і вивчення архівної справи відбувається у руслі традиційної версії походження науки, якщо під «справочинством» розуміти сукупність процесів роботи з документами на рівні установи.

Конституйованими спеціальними галузями історичної науки проголошуються також історичні книгознавство, кодикологія, бібліографія, бібліотекознавство та інші дисципліни, пов'язані з історією книги й бібліотечної справи. Підпорядковуючи їх розвиток об'єкту дослідження - рукописній і друкованій книзі, крім бібліотечної справи, Я.С.Калакура визнає відчутне тяжіння галузей в умовах інформатизації суспільства до здобутків інформатики, наукознавства, теорії комунікації, що не тільки досить чітко відбиває сучасний стан розвитку наук, але мимовільно припускає загальнодокументознавчу перспективу еволюції. Пошуки відповіді на питання про структуру історичної науки та місце в ній СІД переконливо засвідчили доцільність системного підходу. Це