Звично, що поряд із «діловодною» документацією ХХ ст. у джерелознавстві традиційно активно вивчається хронологічно давніший історичний документ переважно XVIII-XIX ст. Невід'ємною рисою практично кожного такого дослідження є активне порушення науковцями важливих тем - термінологічні роз'яснення складових документа та його види, встановлення автентичності, класифікація документів, особливості документування й документообігу, функціонування канцелярії й архіву, службові обов'язки діловода, канцеляриста, архіваріуса. Не претендуючи на вичерпність «ілюстративного матеріалу» до зроблених зауваг, звернімося до конкретних прикладів. Так, привертають увагу джерелознавчі студії історика-джерелознавця Ю.В.Легуна. Коло багаторічних інтересів науковця - історичні джерела з генеалогії загалом і, зокрема, селян29. Ю.В.Легун розглядає різні види світських, церковних документів, проводить їх класифікацію, з'ясовує рівень інформаційного наповнення, визначає методику опрацювання, вивчає походження. Висновки автора про класифікацію джерел є особливим внеском у теорію класифікації документів. Виокремлення найбільших груп документації - церковної, державно-адміністративної, господарсько-фінансової, судово-поліцейської, - супроводжувалося розкриттям відмінностей їх змістових і формулярних особливостей, відкритого і прихованого інформаційного потенціалу. Вивчення шляхів «міґрації» документів і утворення фондів ретроспективно увиразнює особливості функціонування документ- них потоків.

Показовими історико-джерелознавчими працями у руслі досліджуваної теми є розвідки Ю.І.Головко30, більшість яких присвячені джерелам з історії митниць Південної України, датованих кінцем XVIII - початком XIX ст. Належність дослідниці до джерелознавчої наукової школи Запорізького національного університету (науковий лідер - А.В. Бойко), увиразнює інтерес до вивчення діловодної документації, особливостей функціонування канцелярій, архівів митних установ. Ю.І.Головко акцентувала увагу на системі діловодства митниць, механізмові фондування документів, їх класифікації, закономірностях і напрямках руху службової документації, формулярній специфіці документальних джерел митних установ та їх еволюції. Дослідниця виокремлює ряд цікавих історико-документознавчих спостережень щодо тенденції посилення реґла- ментації документування, особливостей еволюції документів від колезького до виконавчого діловодства, зокрема зміни структури документа, запровадження рукописних і друкованих бланків, уніфікації текстової частини документа (введення службової термінології, ділового стилю мовлення), залежності між еволюцією митного управління і «митного діловодства». Подібний інтерес до історичних джерел виявляє і В.М.Константінова. Цього разу об'єктом для загальних висновків слугує комплекс письмових джерел із соціально-економічної історії міст Південної України останньої чверті XVIII - першої половини ХІХ ст.31 Історичні умови виникнення джерел, специфіка документів, особливості функціонування документопотоків, аналіз їх ознак, еволюція формулярів, кількісний вираз реконструкції інформативних можливостей - такі основні концепти більшості наукових розвідок дослідниці.

Закріпленню популярності історії діловодства й документа в історичних дослідженнях сприяли студії ще одного представника запорізької джерелознавчої наукової школи - С.Г.Гузенкова32. Розмаїття дослідницьких об'єктів було збагачене за рахунок метричних книг. Зосередившись на комплексі джерел, пов'язаних із церковною реєстрацією актів громадянського стану Півдня України у другій половині ХІХ ст. - на початку ХХ ст., було проаналізовано особливості розвитку метричних книг, динаміку змін їх форм, виявлено текстологічну специфіку метричних записів, зокрема антропоніміки, географічної атрибуції, конфесійної й статевої належності особи, категорій «звання», визначено інформативні можливості книг задля реконструювання суспільної ситуації регіонального, державного масштабу, соціальної історії - рівня і сезонного характеру народжуваності й смертності, вікової структури населення, напрямів шлюбної міґрації, сезонних і вікових особливостей укладення шлюбів, відновлення історії сімей тощо. Усебічно студіюючи метричні книги як джерело з історичної демографії Південної України другої половини ХІХ - початку ХХ ст., С.Г.Гузенков, окрім суто історичних та історико-демографічних проблем зосередився на дослідженні формуляра документа, функціонуванні й зберіганні метричних книг, ступені вірогідності інформації, особливостях фіксованої інформації33.

Помітним внеском в історію статистичної документації стали джерелознавчі публікації Т.В.Привалко34. Орієнтуючись на джерела з історії дворянства Лівобережної України кінця ХІХ - початку ХХ ст., автор проводить внутрішню і зовнішню наукову критику обліково-статистичних джерел станового характеру (ґубернські родовідні книги, гербовники, списки титулованих родів), церковного обліку (метричні, сповідальні, клірові книги), галузевої (аграрна, промислова, освітня, правова) статистики, зауважуючи на справочинних особливостях їх укладання. Характеристика окремих видів облікових і статистичних документів увиразнює історію документа в українських землях, існування якого реґламенту- валося імперським центром і доповнювалося традиціями місцевого діловодства.

Необхідно відзначити й праці М.М.Капраля, присвячені джерелознавчому вивченню фінансової документації - фінансових книг (шосові, чиншові, чопові реєстри, записи про видатки, прибутки тощо) Львова XVI ст.35 Ставлячи за мету виявити інформаційну цінність цього виду документа для демографічних і соціотопографічних студій, автор передовсім відповів на питання щодо національної й професійної структури населення, міґраційних процесів у Львові, суспільної ієрархії львівських міщан, соціотопографічного розвитку міста тощо, залишивши на марґінесі джерелознавчі особливості фінансових книг. Проте побіжний аналіз історії формування фінансових книг, чинників їх видової диференціації, зовнішньої та внутрішньої характеристик зміцнили позиції спеціальних документознавчих методів дослідження у джерелознавстві.

Загалом для значної частини історико-джерелознавчих досліджень 1990-2000-х рр. історико-діловодні сюжети слугують невід'ємним вкрапленням. Утім, міцнішають позиції студій з історії діловодства, залишаючись у масиві малодосліджених і гостро актуальних. Відзначимо розвідки І.Л.Синяка про джерела з історії діловодства запорізького козацтва доби Нової Січі (1734-1775 рр.)36. Ретельно вивчаючи їх, автор з'ясовує функції канцелярій (військової, похідної військової та паланкових), визначає штат і компетенцію посадовців, окреслює особливості документування й комплекси документів, відстежує особливості документообігу між Запоріжжям і київською ґубернською канцелярією, установами Гетьманщини, Кримським ханством, Новосербією,