Треба сказати, що пожвавлення у 1990-2000-х рр. інтересу до історії українського козацтва загалом висунуло у першорядні теми актуалізацію відповідної джерельної бази. Практичні джерелознавчі студії торкаються питань археографічного освоєння історичних документів, вивчення середовища їх створення та побутування у загальному й конкретному аспектах. Саме тому публікації ширшої тематики Л.З.Гісцової, Н.В.Ченцова, О.М.Апанович, Т.Г.Ку- зик, О.О.Посунько, Г.К.Швидько та інших дослідників частково торкаються історії канцелярій і канцеляристів, діловодства й архівів, класифікації та формулярного аналізу документів37.

Особливістю дослідження історії діловодства є багатоаспектне дисциплінарне студіювання. Промовистим прикладом стали наукові праці Ю.С.Кондратюк38, проваджені у «релігієзнавчому руслі», попри вивчення «формування церковнопарафіяльного діловодства Волинської єпархії синодального періоду УПЦ», православних інституцій і духівництва як суб'єктів складання церковнопарафіяльного діловодства Волинської єпархії наприкінці XVІІІ - на початку XX ст.39

Важливим темам з історії діловодства присвячені наукові розвідки В.В.Без- драбко, О.М.Загорецької, С.Г.Кулешова, Н.О.Леміш, Ю.І.Палехи, Т.М.Пронь40. Твердячи про тісну залежність між розвитком діловодства й документознавства, дослідники наполягають на тому, що складні й суперечливі питання природи і змісту дисципліни можуть бути викладені з більшою точністю лише через призму серйозних історичних розробок історії діловодства й архівної справи. Задля успішного розкриття еволюції діловодства, учені прикликають на допомогу потужну репрезентацію зовнішніх і внутрішніх чинників його розвитку, орієнтуючись на раціональний спосіб зрозуміння специфіки конкретної історичної епохи. Відтак, висновки дослідників про пряму залежність становлення документознавства від модернізації діловодства й архівної справи, управлінської сфери в умовах тривання активних пошуків відповіді на питання про зміст науки, її загальну й спеціальну складові залишаються актуальними.

Близькою до історії діловодства є ще одна історична тема - історія державних установ. Цікаві монографічні дослідження вийшли з-під пера В.С.Шандри41. Особливу увагу приділено вивченню ґубернаторської канцелярії, нормативно- правовій реґламентації її діяльності, специфіці документів і правилам зовнішнього документообігу, загалом організації діловодства. Таким чином, не- винятковість напряму досліджень В.С.Шандри - історія державних установ - підкреслюється у розвідках історика непересічним інтересом до діловодних та архівних служб, управлінських документів, зокрема процедури їх створення й функціонування. Тією чи іншою мірою історія установ і діловодства розглянута у працях В.О.Венгерської, В.Б.Молчанова, В.І.Орленко, В.В.Панашенко, А.Ю.Скрипник та ін.42

Помітну роль для розвитку історичного складника у документознавстві відіграють історико-книгознавчі дослідження, в яких наголошується на належності книги до особливого виду документа. Продемонстрований Г.М.Швецовою- Водкою масштаб можливих багатоаспектних порівнянь книги і документа озброїв дослідників історії й теорії книги серйозним методологічним арсеналом. Праці Н.Л.Малиновської, М.Б.Боянівської, С.О.Булатової, М.К.Іваннікової, О.М.Колосовської, Г.В.Корнєєвої, Н.Р.Миронець, І.О.Римарович і багатьох інших якісно збагатили систему знань не тільки книгознавства, бібліотекознавства та бібліографознавства, але й документознавства у найзагальнішому його трактуванні43.

Важливе значення для розвитку документознавства мало становлення коди- кології як науки, що всебічно вивчає рукописну книгу. Накопичення знань про рукописну книгу як вид історичного джерела та документа (в умовах розширення змісту цього поняття) справило сильний вплив на розвиток документознавства. Рукописна книга як об'єкт вивчення фактично відкрила простір для альтернативного варіанту наукових пошуків, знявши напругу між традиційним розумінням документа та книги, виконаної недрукарським способом, тобто рукопису.

Формуванню української кодикологічної школи сприяла напружена праця невеликого колективу Інституту рукопису НБУВ НАН України на чолі з науковим лідером - Л.А.Дубровіною, ґрунтована на доробку авторитетних попередників44. Теоретичні основи кодикології знайшли виклад у відомих монографічних дослідженнях Л.А.Дубровіної, вибудуваних згідно з класичними вимогами фундаментального і системного представлення ідей, поглядів, концепцій і конкретних знань45. Студії Л.А.Дубровіної є показовими для модерного розвитку історико-джерелознавчих, архівознавчих, документознавчих досліджень, які стали успішним демонструванням перетворення «колекції несистематизованих знань», простої сукупності методів і домовленостей у струнку, якісно новітню наукову систему. Тривале розроблення теми завершилося низкою фундаментальних висновків, які стали засновковими для дальшої еволюції кодикології як спеціальної історичної дисципліни, що розвивається на стику джерелознавства, книгознавства, документознавства, і присвячена всебічному вивченню рукописної книги та кодикографії. Це визначає її характер, методи та види описів. Комплексно студіюючи теоретико-методологічні засади розвитку істори- ко-кодикологічних досліджень української книги, що виявляються у визначенні автором об'єкта, предмета, напрямів і завдань кодикології та кодикографії, розробленні термінологічного апарату, репрезентації рукописної книги як самостійної культурологічної системи, створенні археографічної, кодикологічної та документально-інформаційної моделей даних, методик кодикографування й класифікації кодикографічних описів тощо, Л.А.Дубровіна окреслила перспективу розвитку всієї палітри всеохоплюючого конкретизованого вивчення книжково-рукописної культури. Висновок дослідниці про те, що взаємодія рукописної книги із зовнішнім середовищем здійснюється на всіх генетично-структурних рівнях форми й змісту книги став основоположним для найповнішого вивчення цього виду документа46. Інформативно-комунікативний процес суспільного обігу письмового книжкового джерела розглядається Л.А.Дубровіною як передача традицій і розвитку духовної спадщини у загальному її розумінні. Завдяки зробленим висновкам було започатковано розгляд рукописної книги як виду історичного джерела, документа у складній системі ретроспективних і перспективних моделей документально-комунікаційної діяльності суспільства.

Дослідження арабських, латинських,