У 1990-2000-х рр. пожвавлюються студіювання з дипломатики - науки про історичні правові документи, що вивчає час і місце їх походження, автентичність, ступінь вірогідності, форми, змісту, функціонування. Серед українських дослідників, які активно займаються дипломатикою, особливо варто поцінувати студії О.А.Купчинського, О.Я.Мацюка, Ю.А.Мицика, Ю.М.Русакової та ін.50 їм належить розроблення історіографічних, історичних, загальних теоретичних питань дипломатики, а також конкретні дослідження, присвячені виявленню різних видів, типів і жанрів писемних пам'яток, їх усебічному науковому аналізу, зокрема з'ясуванню дипломатичної структури та провенієнції, будови формулярів і клаузул, зв'язку між змістом, формою і походженням, класифікації актів, методиці реконструкції архівів, текстів документів.

Завдяки своїм ґрунтовним дослідженням у галузі дипломатики, палеографії, джерелознавства, історичного документознавства й архівознавства в історію історичної науки ввійшов О.А.Купчинський. Результати його десятилітніх студій викладено у багатьох наукових публікаціях51 і фундаментальних монографіях - «Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ - першої половини XIV століть. Дослідження. Тексти» (2004 р.), «Земські та ґродські судово-адміністративні документальні фонди Львова» (1998 р.), що здобули високу оцінку колеґ52. О.А.Купчинському належить заслуга виявлення в архівах України, Польщі, Литви, Росії й Ватикану найповнішого корпусу документальних джерел Галицько-Волинського князівства кінця ХІІ - першої половини XIV ст. Уперше запропоновано концепцію й методологію реконструкції середньовічного архіву та комплексного вивчення документальних пам'яток. Львівський дослідник провів різнобічний дипломатичний аналіз актів і документів, розробив засади наукової експертизи документальної спадщини на предмет оригінальності, автентичності, джерелознавчої вагомості для розкриття історичних фактів, подій і явищ. До реконструйованого складу ввійшли ори- ґінальні та копійні автентичні документи, відтворені з літописів, судово-адміністративних книг, метрик тощо. В основу класифікації виявлених документів лягла ознака достовірності чи оригінальності. Значне місце відводиться висвітленню структури, засад і схеми функціонування князівської канцелярії, а компаративний аналіз, вибудуваний за допомогою апелювання до західноєвропейського досвіду, підтверджує висновок про високий рівень організації, злагодженості функціонування цієї ланки управлінського апарату. Із лінґвістичного боку студіювання історичних документів, оперті на фонетичні, морфологічні, орфоепічні, синтаксичні, пунктуаційні, лексичні аспекти тексту розкривають особливості мови документів епохи середньовіччя. Запропонована О.А.Куп- чинським методика виявлення і дослідження документів у напряму реконструкції текстів із польських, угорських, німецьких, латиномовних історичних джерел засвідчена успішною апробацією, а оприлюднений корпус актів Галицько-Волинського князівства «заповнює прогалину в українському, загальнослов'янському та європейському історичному джерелознавстві й документо- знавстві епохи середньовіччя»53.

Організаційна розбудова історичної науки, а з нею й спеціальних історичних дисциплін, уведення джерелознавчих спецкурсів у систему фахової підготовки істориків, урізноманітнення методів і техніки ведення досліджень, заснування нових галузевих періодичних видань сприяли розвиткові літописознавст- ва. Сучасне вітчизняне літописознавство репрезентоване низкою праць (П.П.То- лочко, Ю.А.Мицик, Я.І.Дзира, М.Ф.Котляр та ін.), які є надзвичайно важливими для джерелознавчої думки54. Архівний евристичний пошук, що увінчався відкриттям нових документів (Ю.А.Мицик), раціонально виважений перегляд усталених від авторитетної наукової традиції О.О.Шахматова, М.Д.Присьолко- ва, Л.В.Черепніна схем історії давньоруського, галицько-волинського літописання (П.П.Толочко, М.Ф.Котляр), методика та методологія вивчення козацьких літописів XVIІІ ст. як історичних джерел, історіографічних пам'яток, історично- літературних творів, свідчень історичного мислення особи (Я.І.Дзира) справили вагомий вплив на розвиток літописознавства в Україні.

Упродовж 1990-2000-х рр. з'явилися різнопланові дослідження, які можна класифікувати за змістовою чи предметно-тематичною ознаками. Це - історичні, теоретико-фундаментальні, теоретико-прикладні, науково-технологічні розв'язки, присвячені спеціальним видам історичних документів, наприклад, кінофотофонодокументам (КФФД), музичним, технічним документам. До першого тематичного блоку належать розвідки з історії Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г.С.Пшеничного (ЦДКФФА України ім. Г.С.Пшеничного), репрезентовані загальними історичними оглядами у виконанні О.М.Базанової, Н.М.Слончак, Н.М.Топішко, які, між іншим, на рівні окремих зауваг, пов'язаних зі специфікою КФФД, порушують історію їх комплектування, зберігання та особливостей користування55. Важливе значення для конституювання кінофотофонодокументознавства мають наукові студії Л.П.Мар- кітан і Н.М.Слончак56.

Узагальнюючі статті про дисципліни, що займаються вивченням КФФД, з'явилися на початку 1990-х рр. Тоді вперше кінофотознавство та фонодокумен- талістику було розглянуто як історичні дисципліни. Авторами статей виступили відомі дослідники - Л.П.Маркітан і Н.М.Слончак, які через історію КФФД продемонстрували накопичення знань про них і складання відповідних галузей. Ознаки, властивості, функції, класифікація КФФД, міждисциплінарні зв'язки лягли в основу стислого розкриття теорії дисциплін. Незважаючи на констатацію загальновідомих фактів і положень, поява окремих публікацій, присвячених кінофотознавству та фонодокументалістиці як СІД стала помітною подією, що увиразнилася в історії документознавства з декількох основних причин. По- перше, ствердженням належності цих галузей знань до історичних наук, а, подруге, визнанням їх конституйованості. І хоча наприкінці 2000-х рр. ці положення не розглядаються беззастережно та викликають більше критики,