Солідним здобутком української картографії початку 2000-х рр. стало втілення ідеї національного атласу України. У 2008 р. світ побачило фундаментальне комплексне видання - «Національний атлас України»68, в якому представлено 845 карт із додатковою картографічною інформацією (леґенди, карти- врізки, діаграми, графіки, фотоілюстрації та ін.)69. Науковим керівником укладачів карт блоку «Історія» виступив директор Інституту історії України НАНУ академік НАН України В.А.Смолій. Карти, загальною кількістю 79 одиниць (8,2% від ґенеральної сукупності картографічного матеріалу, зібраного у виданні), об'єднано у чотири розділи, що висвітлюють давню історію, середньовіччя та ранній новий час, нову й новітню добу України. Автори розділу доклали неабияких зусиль задля адекватного відображення особливостей і просторових закономірностей поширення природних об'єктів і соціальних явищ, інтенсивності прояву зв'язків і взаємодії, залучивши на допомогу найновітніші досягнення картографування. Незважаючи на відчутні зміни на рівні структурної організації історичних карт, їх тематики і, зрештою, змісту слід відзначити прагнення розробників зберегти головний принцип попередників - систематизований, уніфікований виклад картографічної інформації з екстраполяцією на пізнання природи і суспільства в єдності та взаємодії.

Попри проґресування у вивченні картографічних документів, актуальними завданнями залишається дослідження їх як першоджерел історичної науки, якості старих картографічних творів, зокрема топографічних, із погляду математичної основи, точності, докладності, наочності, змін способів зображення й умовних позначень, змін елементів географічної оболонки (населені пункти, берегова лінія, гідрографія, шляхи сполучення, ландшафт) тощо.

Оптимізація документального наповнення інформаційної інфраструктури науково-технічною інформацією спонукала до активнішого дослідження технічних, зокрема патентних, нормативних документів зі стандартизації, промислових каталогів тощо. На тлі вдосконалення національної системи науково- технічної інформації актуальною потребою стала належна організація створення й надання споживачам науково-технічної інформації. Відтак, вивчення технічної документації виявилося на часі. Яскравим продовженням напрацю- вань Р.В.Бичківського, М.Д.Гінзбурга, Г.І.Солоіденко та інших фахівців стали розвідки Л.П.Пасічник, яка розглянула й детально охарактеризувала патентні (опис винаходу, патент), нормативні документи зі стандартизації (стандарт, технічні умови, настанови, технічні реґламенти) та промислові каталоги (номенклатурний каталог, лист-каталог, проспект), запропонувала фасетну класифікацію70. Приділення Л.П.Пасічник значної уваги перспективі бібліографічного опису технічної документації сприяло вдосконаленню моделі репрезентації документа та вторинної інформації про нього. Зроблені науковцем на основі аналізу структури й документної інформації розгорнуті висновки відкривають шлях для дальших досліджень специфіки створення й функціонування технічної документації, удосконалення спеціальної документознавчої термінології.

Поряд з активізацією досліджень загальних джерелознавчих теоретичних і методологічних проблем, окремих видів історичних джерел, наприклад, акти, літописи, КФФД, музичні, картографічні документи, книга (у т.ч. рукописна) помітно зростає інтерес до їх елементів. У зв'язку із цим відчутно збільшується кількість сфрагістичних студій71. Об'єктами наукових розвідок стають донедавна «табуйовані» матеріали, наприклад, печатки світських і духовних установ, перебування яких у полі зору дослідників не допускалося з огляду на відомі суспільно-політичні обставини. Як серйозні репрезентанти церковної сфрагістики заявили про себе В.П.Перкун і І.Б.Скочиляс, яким належить низка цікавих розвідок72. І хоча у цьому випадку маємо справу з науковими студіями загального сфрагістичного змісту, проте висновки, зроблені їх авторами, мають непересічне значення для збагачення системи знань про печатки як елемент засвідчення достовірності інформації. Складені характеристики sigillum'ів православних, греко- й римо-католицьких, лютеранських культових установ та духівництва, їх класифікації, визначення функційних особливостей і ступеня інформативного насичення в ув'язці з традиціями діловодства релігійних інституцій розкривають значення печаток як джерел з історії церкви, особливостей і взаємин духовної ієрархії. Козацьким печаткам Гетьманщини XVII-XVIII ст. присвячено наукові публікації І.М.Ситого73. Еволюція козацьких печаток, їх класифікація згідно з функційним призначенням, належністю, практикою діловодства, а також наукова критика, встановлення значення як історичного джерела - звична схема сфрагістичних досліджень. Утім, як і у випадку з І.Б.Ско- чиляс і В.П.Перкуном, із документознавчого погляду особливо цінним є розроблення І.М.Ситим печаток у контексті історії документа, діловодства, установ, еволюції державності й української культури.

Із розвитком філіґранології в Україні нерозривно пов'язана наукова творчість О.Я.Мацюка. Керуючись ідеями та науковими знахідками авторитетних українських і зарубіжних дослідників, О.Я.Мацюк розвинув думку про те, що кожен аркуш паперу, який містить водяний знак, є історичним документом. Вивчення палеографічних, геральдичних, генеалогічних та інших особливостей філіґраней XV-XIX ст. породжує ґрунтовні висновки про джерельне значення водяних знаків для встановлення дати, місця укладання документа, підтвердження достовірності документної інформації, викриття сфальшованих документів74. Утверджуючи тематику філіґранології, О.Я.Мацюк сприяв визначенню дослідницьких напрямів, завдань дисципліни, а, модифікуючи їх зміст за західноєвропейським зразком, розширив об'єкт дослідження. Відтак технологія виробництва паперу, історія його розповсюдження, еволюція папірень, генеалогія їх власників, геральдика фірмових водяних знаків та значення, економічні зв'язки країн виробників паперу з країнами-споживачами, історія торгівлі папером, характеристика технічного обладнання підприємств (мануфактур), якості, асортименту, формату паперу та способів його вживання визначалися О.Я.Мацюком як основні завдання філіґранології. Більш, ніж тридцятирічне захоплення історією паперу, папірництва, філіґранями спричинило появу цікавих, із перспективою міждисциплінарних розширень продовжувачами справи, непересічних праць - «Історія українського паперу» (1994 р.) і «Філіґрані архівних документів України XVIII-XX ст.» (1992 р.)75. «Як на справжнє novum в українській філіґранології треба вказати на «вторгнення» О.Мацюка у цілком невивчену ділянку»76, цим самим «фактично започаткувавши в Україні нову дисципліну - філіґранологію»77. Значення філіґранологічних студій полягало в удосконаленні наукової критики історичних документів, накопиченні та розвитку знань про документ, зокрема, його матеріальну складову