Попри вивчення конкретних видів документів чи їх елементів в історичній науці міцніють позиції дисциплін, орієнтованих на сферу практичної документної діяльності. До таких належить археографія. Помітно зростає популярність археографічних студій загального й конкретного проблемно-тематичного змісту, а у цьому контексті - біографістичного вивчення наукової творчості діячів науки78. Цьому сприяло відродження діяльності академічної Археографічної комісії (1987 р.), заснування Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С.Грушевського НАН України (1991 р.), розгортання ними дослідної й едиційної діяльності, розроблення теоретичних питань. Історія новітньої української археографії як спеціальної історичної дисципліни нерозривно пов'язана з іменами Г.В.Боряка, Л.М.Демченко, Л.А.Дубровіної, О.І.Журби, Ф.В.Сто- яна, В.І.Ульяновського, В.М.Хмарського, В.С.Шандри та інших дослідників79. Маґістральним напрямом археографічних студій є вивчення архівних документальних інформаційних ресурсів, писемних пам'яток для залучення до науково- го обігу, збирання архівних і рукописних джерел, їх пошук, опис, опублікування з метою інформаційної репрезентації документів на різних рівнях організації побутування. Особливістю модерної археографії є розширення кола документів, які розглядаються для «переведення» з однієї зовнішньої і внутрішньої форми в іншу. Серед них - текстові рукописні або такі, що можуть сприйматися як текстові - музичні, аудіовізуальні, образотворчі, графічні джерела, джерела на нетрадиційних носіях (електронні документи, тривимірна графіка). У 1990-х рр. з'являється низка методичних рекомендацій щодо підготовки джерел до опублікування, які сприяли укоріненню археографічного напряму досліджень документів80. Загалом критичні праці з археографії, бібліографії, діловодства та інших сфер роботи з документами створюють сприятливі умови не тільки для збагачення досліджень історичних джерел, але й відкривають нові можливості осягнення феномена документа як об'єкта вивчення істориками у конкретній сфері практичної діяльності, залишаючись, таким чином, актуальними.

Отже, більшість сучасних історико-документознавчих студій провадиться у руслі СІД. Основними напрямами досліджень стали: 1) генеза документа; 2) еволюція характеристик змісту і форми документів; 3) визначення сутності процесів формування і розвитку видів і класів документів, документації; 4) класифікація документів; 5) умови створення та функціонування документації; 6) історичні форми документальної комунікації, сфери практичної діяльності з документами. Особливий акцент дослідників на студіях з історії документної інформації, способах документування, середовищі створення та функціонування документа (письмового і неписьмового), еволюції документно-інформаційної діяльності взаємно збагачує дисципліни та увиразнює зміст історичного й загального документознавства. Відзначимо різке підвищення інтересу істориків до «діловодної документації», інших систем документації (церковна, фінансова, статистична) тощо як історичного джерела, що продовжило в історичному джерелознавстві славні творчі традиції О.І.Гуковського, Б.М.Кочакова, К.Г.Мі- тяєва, С.О.Нікітіна, В.І.Стрельського, М.М.Тихомирова та ін. На тлі дальшого розгортання традиційних класичних історико-джерелознавчих і документознав- чих сюжетів з'являються неоджерелознавчі замальовки81. Кількісне зростання наукових досліджень сприяє якісному відшліфовуванню методики вивчення історичних документів, а поява новітніх студій із теорії джерелознавства - розбудові конструктів дослідження об'єкта, предмета дисципліни. Підтримка у фахових осередках істориків вселяє віру у позитивну перспективу документознавства як історичної дисципліни.

1 Репина Л. «Вызов и ответ»: перспективы исторической науки в начале нового тысячелетия // Ейдос: Альманах теорії та історії історичної науки. - Вип.3. - Ч.І. - К., 2008. - С.13.

2 Богдашина О.М. Джерелознавство історії України: теорія, методика, історія: Навч.- метод. посіб. - 2-е вид., доп. та перероб. - Х., 2005. - 192 с.; Бондаренко Г.В. Спеціальні (допоміжні) історичні дисципліни: Навч. посіб. - Луцьк, 1997. - 222 с.; Його ж. Історичне пізнання: питання теорії і практики: Навч. посіб. для студ. іст. фак. / Інститут змісту і методів навчання; Волинський держ. ун-т ім. Лесі Українки. - Луцьк, 1998. - 226 с.; Воронов В.І. Джерелознавство історії України: Курс лекцій / Дніпропетровський національний ун-т. - Дніпропетровськ, 2003. - 336 с.; Джерелознавство історії України: Конспект лекцій, метод. рек. та плани практ. занять / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича / Г.М.Скорейко (уклад.). - Чернівці, 2003. - 140 с.; Етнографічне джерелознавство: Метод. рек. / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича / М.К.Чучко, В.В.Грябан (уклад.). - Чернівці, 2008. - 55 с.; Ко- нончук І.М. Джерелознавство: Навч.-метод. посіб. / Ніжинський держ. пед. ун-т ім. Миколи Гоголя. - Ніжин, 2004. - 88 с.; Копилов СА. Джерелознавство нової і новітньої історії країн Європи і Америки: Навч.-метод. посіб. / Кам'янець-Подільський держ. ун-т. -

Кам'янець-Подільський, 2007. - 46 с.; Підгаєцький В.В. Основи теорії та методології джерелознавства з історії України ХХ століття: Навч. посіб. для історичних ф-тів ун-тів / Дніпропетровський національний ун-т. - Дніпропетровськ, 2001. - 392 с.; Самойлен- ко О.Г. Спеціальні історичні дисципліни: навч. посібник для студ. заоч. форми навчання / Ніжинський держ. пед. ун-т ім. Миколи Гоголя. - Ніжин, 2004. - 132 с. та ін.

3 Історичне джерелознавство: Підручник / Я.С.Калакура, І.Н.Войцехівська, С.Ф.Павленко та ін. - К., 2002. - 488 с.

4 Там само. - С.11.

5 Там само. - С.12.

6 Там само.

7 Калакура Я. Структура спеціальних історичних дисциплін як підсистеми історичної науки // Спеціальні історичні дисципліни (далі - СІД): питання теорії та практики. Зб. наук. праць. - К., 2004. - Ч.11. - У 2-х ч.: Ч.1: До 10-річчя заснування відділу спеціальних історичних дисциплін Інституту історії України НАН України. - С.37-52.

8 Там само. - С.37.

9 Там само. - С.38-40.

10 Войцехівська І.Н. Структура історичного джерелознавства: традиції та сучасні проблеми // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство (далі - ААД): Міжвід. наук.