І.М.Грідіна Грідіна Ірина Миколаївна - канд. іст. наук, доцент кафедри історії України Донецького національного університету.

E-mail: irina_gridina@mail.ru

ВПЛИВ НАЦИСТСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ НА ДУХОВНЕ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ (ТЕХНОЛОГІЇ, МЕХАНІЗМИ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ)

У статті з'ясовуються результати впливу на духовне життя цивільного населення України нацистської пропаганди. Визначаються механізми та засоби ідеологічно-психологічної обробки різних категорій українського народу і його зворотна реакція на ці заходи. Аналізуються причини провалу пропагандистських акцій нацистської влади.

Пропаганда є основним засобом маніпулятивного впливу на маси. До початку Другої світової війни публіцисти й пропагандисти всіх країн дотримувались однієї думки, що вона буде відігравати у війні вирішальну роль1. Дійсно, саме тоді в боротьбі за душі радянського народу зіткнулися дві найпотужніші пропагандистські машини - більшовицького СРСР та нацистської Німеччини. Перемога у цій ідеологічній боротьбі, яка була запорукою загальної перемоги, залежала від багатьох чинників і у першу чергу від людського. Населення окупованої України стало об'єктом цілеспрямованої ідеологічно-психологічної обробки - гарантії духовного підкорення. Але у цілому ця ретельно підготовлена акція зазнала провалу.

Дана проблема вже давно порушується радянськими2, вітчизняними3 й російськими істориками4. Але, як правило, досліджуються форми та методи агітаційно-пропагандистської кампанії5. Більш детальному і комплексному вивченню відповідної діяльності органів німецької окупаційної влади серед населення України присвячено праці М.В.Михайлюк6. Однак поза увагою дослідників залишається серйозна проблема - зворотний бік впливу нацистської пропаганди на цивільне населення - тобто реакція останнього на неї, особливості її сприйняття різноманітними категоріями населення в різних регіонах. А саме це є кінцевою метою, результатом - позитивним чи негативним будь - якої інформаційно-психологічної війни. Метою даної статті є особливості сприйняття цивільним населенням окупованої України гітлерівської пропаганди взагалі, її вплив на ставлення людей до «нового порядку» та, врешті-решт, на їх духовне життя.

На початку літа 1942 р. нацистам вдалося захопити значну територію СРСР. До їх планів входило повне підкорення окупаційній владі місцевого населення. Найважливіша роль у цьому відводилася пропагандистському апарату, котрий повинен був показати невідворотність розгрому Червоної армії й загибелі СРСР, зломити волю до боротьби у радянських громадян, фактично перетворити їх на безмовну, покірну масу. Гітлерівській пропаганді треба було охопити величезну територію, де перед війною мешкало 45% населення Радянського Союзу, а в період окупації, навіть з урахуванням широкомасштабної евакуації, його тут перебувало не менше 70 млн осіб.

До початку Другої світової війни нацистська Німеччина зробила все можливе, щоб вести психологічну війну по-новому, не повторюючи помилок минулого. Гітлерівці, по-перше, домоглися високих результатів у погодженні за часом політичних, пропагандистських і воєнних зусиль. По-друге, останні широко застосовували рекомендації наукової психології для досягнення своїх цілей. По-третє, вони створили гарно підготовлений та широко розгалужений апарат для психологічних операцій, який нараховував до моменту вторгнення в СРСР 19 рот пропаганди: 12 - у сухопутних військах, 4 - у військово-повітряних силах, 3 роти - у військово-морських силах, а, крім того, 6 взводів воєнних кореспондентів СС. Для роботи з місцевим радянським населенням кожна з трьох груп армій (Північ, Центр, Південь) мала спеціальний батальйон, котрий займався виданням газет мовами народів окупованих територій, веденням пропаганди через захоплені радіостанції, показом кінофільмів. До квітня 1943 р. кількість цих підрозділів вермахту досягла 15 тис. осіб7. Ідеологічним підґрунтям психологічної війни проти СРСР стали настанови Й.Ґеббельса, які він виклав для співробітників свого міністерства 5 червня 1941 р. У пропаганді на Радянський Союз і його народи не мало бути «... ніякого антисоціалізму, ніякого повернення царизму (бо озлобимо налаштовану по-великоросійськи армію); ... проти Сталіна та його єврейських приспішників; ... різко звинувачувати більшовизм, викривати його невдачі всюди. Зрештою, орієнтуватися на хід подій»8. Слід відзначити, що у ході війни ці ідеологічні настанови змінювалися. Перш за все це стосується корегування пропаганди для окремих народів СРСР, а також звернення до минулого, ідеалізації дореволюційного часу.

Окрім зовнішніх важелів впливу існували певні внутрішні чинники, що робили населення окупованої України вразливим для ворожої пропаганди. По-перше, це був сам хід воєнних дій, коли за доволі короткий час величезна територія була зайнята противником. Відступ радянських військ, масова евакуація з прифронтових районів породжували відчуття розгубленості, усілякі догадки щодо перспектив війни. Люди намагалися почути про причини воєнних невдач, зрозумілі й переконливі відповіді на питання, що їх хвилювали - чи була країна економічно та у військовому плані підготовлена до війни; чим пояснити, що німці повсюдно мають перевагу в людях і техніці та ін.9

Але на початку війни у відповідь від представників радянської влади вони отримували далекі від реальності пояснення. Самовпевненість та недооцінка противника, характерні для передвоєнного періоду, пропаганда тези про війну на ворожій території, установки на легку перемогу мали місце у пропаганді СРСР і на початку війни. 3 липня 1941 р. І.Сталін заявив про те, що кращі дивізії нацистської Німеччини вже розгромлені, що метою загарбників є «поновлення царату»10. Із 25 червня 1941 р. всі радянські органи масової інформації почали публікувати повідомлення Радінформбюро, створеного за рішенням політбюро ЦК ВКП(б). Із них не завжди можна було скласти чітке уявлення про масштаби катастрофи, яка охопила країну. Удавана бадьорість та невиправданий оптимізм, прикрашення дійсності, спроби підтримати довоєнні пропагандистські міфи певною мірою дезорієнтували