Можна стверджувати, що на початку війни населення, яке потрапило у трагічні реалії, пов'язані із різким погіршенням рівня життя, загибеллю рідних та близьких, руйнуваннями, втратою годувальників, що пішли на фронт, переживало соціальну травму, важливою складовою якої була криза духу й довіри до радянської влади.

Особливою була ситуація на західноукраїнських землях, які були приєднані до УРСР лише за два роки до початку війни, і де радянська влада не почувала себе досить впевнено. Люди, які проживали на цій території, звикли до ринкових відносин в економіці. У менталітеті переважної кількості населення - селянства - переважали одноосібно-власницькі настрої, які стали однією з головних перепон на шляху до втілення у життя радянської моделі соціалізму з її великими колективними господарствами й націоналізацією землі. Широке поширення релігійних поглядів було ще однією характерною особливістю духовного життя західноукраїнського населення. Отже, радянізація, котра часто набувала брутальних форм, знайшла тут багато супротивників. Усе це серйозно вплинуло на загалом позитивне ставлення західноукраїнського населення до приходу німецьких військ.

За таких умов широкомасштабні пропагандистські акції гітлерівської Німеччини в окупованих регіонах на початку війни знаходили сприятливий ґрунт. По-перше, ця пропаганда в умовах інформаційної ізольованості окупованого населення викликала природну зацікавленість. По-друге, ідеологічній обробці населення України правлячі кола Німеччини надавали особливого значення, небезпідставно розраховуючи на антирадянські та антибільшовицькі настрої. Так, у директиві для вермахту «Про ставлення військ до українців» зазначалось: «Українці з їх родючою, багатою на корисні копалини землею є цінними союзниками в боротьбі проти більшовизму. Український народ убачає у Німеччині свого визволителя від комуністичного панування і в основній своїй масі налаштований антирадянськи»14. В інструкції для вермахту наводились історичні паралелі з Першою світовою війною, «коли німецька армія, закликана народним урядом, уперше вступила в Україну, щоб захистити країну від московського імперіалізму»15. Німецьким військам роз'яснювалося, що за роки більшовицького панування заможне українське селянство перетворилося на зубожілий сільський пролетаріат і тому більшість місцевого населення вбачає у солдаті вермахту, «який через 23 роки після закінчення світової війни знову вступив на українську землю», визволителя від духовного й економічного пригнічення16. Такі висновки були небезпідставними. Адже на початку війни серед українського населення поряд із патріотичними було достатньо й антирадянських настроїв, про що, наприклад, свідчили спецповідомлення УНКВС по Київській області. «Гітлер переможе. Він знищить цю червону заразу, з обличчя землі зітре. Годі нам це терпіти», - запевняв якийсь Нірод, походженням із дворян17. «Раніше, [якщо] людина йшла на війну, то вона захищала своє майно, виступала за свою віру, за царя, а тепер у людини все відібрали і вона повинна класти свою голову за наших правителів-бандитів», - журилася жителька Черкас І.Грушевська18. «Немає у нашого народу такого настрою, щоб дати відсіч поганому німцю. Багато незадоволених є, особливо серед селян. Дали б землю селянам у власність, як раніше, так знав би він тоді, що захищати. Я думаю, що тут наш уряд здорово проґавив», - пояснював ситуацію колгоспник Ю.Корсак19.

Про апелювання до національних почуттів населення свідчив той факт, що зі 140 нових газет, котрі почали виходити в окупованих радянських районах дев'ятьма мовами, 60 були українською (німецькою - 7, естонською - 15, латвійською - 21, литовською - 11, польською - 1, білоруською - 6, російською - 18, татарською - 1)20.

Гітлерівська пропаганда використовувала для впливу на населення такі сюжети - вихваляння перемог вермахту та німецького способу життя, критику радянського ладу, пропаганду досягнень нацистської влади і встановленого нею «нового ладу». Велика увага приділялася зокрема «єврейському» й національному питанням. Так, ураховуючи те, що населення було свідком швидкого просування німецької армії та певною мірою дезорієнтоване в подіях на фронті, гітлерівці вибудовували свою пропаганду так, щоб вона приголомшувала й не давала можливості отямитися, викликала б паніку та зневіру у власних силах. Ворожа пропаганда всіляко підносила перші воєнні успіхи вермахту, переконувала населення окупованих районів у тому, що Червоної армії вже не існує, радянського уряду немає, а СРСР розвалився. Нацисти офіційно повідомляли про взяття міст, до яких їх армія так ніколи і не наблизилася, про втечу Сталіна то у Північну Америку, то в Арґентину, про парад німецьких військ у Ленінґраді, вступ їх до Москви тощо21. Подібна пропаганда була розрахована на «блискавичну