В умовах дефіциту правдивої інформації значну роль у пропагандистській боротьбі відігравали плітки, які поширювали обидві сторони. Так, наприклад, у Богуславському районі Київської області були розповсюджені чутки про те, що під час відступу з Києва Червона армія отруїла воду, у зв'язку з чим там вирує чума. У тому ж районі розкидалися листівки, в яких вказувалося про здачу у полон сина І.Сталіна. «Якщо вже син Сталіна здався в полон, значить, німці переможуть і з ними воювати не слід», - висловлювалися селяни22.

Однак провал бліцкриґу, розгром вермахту під Москвою та наступ Червоної армії взимку 1941-1942 рр. сплутали карти нацистських пропагандистів. Від спроби вплинути на населення наскоком вони перейшли до своєрідної облоги - до методичної, щоденної, наполегливої обробки мізків народу. їм потрібно було переконати населення у тому, що Червона армія ніколи не повернеться і перемога Німеччини близька, отже, слід сприймати новий режим. Ще одним завданням пропаганди було розхвалювання «нового ладу», пояснення тимчасових труднощів і жорстоких заходів щодо населення воєнним станом та небажанням більшовиків припинити «безглуздий опір», діями партизанів і т.п.23

Намагаючись переконати населення, що «новий лад» - це просто таки рай на землі, окупаційні радіо, газети, журнали в яскравих барвах розписували заможне життя німецьких робітників та селян, найкращу передову промисловість і європейське культурне сільське господарство, заможні міста й села Німеччини. Усе це ілюструвалося великою кількістю фотографій, «твердженнями очевидців», котрі нібито їздили до Німеччини на спеціальні екскурсії та ін. Із цією метою видавався спеціальний журнал «Современная Германия» з прекрасними фотографіями і лаконічними підписами під ними24.

Масованою пропагандою окупаційна влада переслідувала ще одне завдання - вербування молоді на роботу до райху. Відомо, що на певному етапі це відіграло роль - люди їхали туди добровільно. Однак одразу після отримання звісток про «німецький рай», які вміло використовувала радянська контрпропаганда, ці акції перетворилися на примусові, ставши ще одним чинником недовіри до нової влади.

Як уже було зазначено вище, на окупованих територіях видавалася велика кількість газет мовами народів СРСР, було створено низку видавничих центрів. Більшість літератури випускалася в Німеччині. Головним чином це були брошури, плакати, листівки, а також деякі періодичні видання, котрі потребували високої поліграфічної якості (наприклад, ілюстровані, на гарному папері російськомовні журнали «Современная Германия», «Новая жизнь»)25. Нові видавничі центри були створені у Ризі, Смоленську, Мінську, Києві, Харкові та інших містах. Тут друкувалися листівки, газети, брошури, журнали. В усіх окупованих колишніх республіканських, обласних і частині районних центрів було налагоджено друк газет26.

Загальна кількість літератури, яку видавали гітлерівці для населення зайнятих регіонів, була надзвичайно великою. Вона розповсюджувалася не тільки у великих та маленьких містах, а й у селах, старости яких повинні були збирати народ і читати йому повідомлення німецького командування, газети тощо. Спеціальні агітфургони розвозили літературу, у містах її по квартирах розносили активісти національних рухів27.

На чотирьох - восьми сторінках листівок, як правило, друкувалися бесіди на політичні теми - про землю, владу, підсумки війни. Бесіди проводили нацистські агітатори або старости у селах. У містах часто організовувалися лекції та доповіді «втікачів із Москви», «невинно засуджених більшовиками»28.

За допомогою цих заходів нацисти намагалися значні маси населення охопити систематичним впливом своєї пропаганди. Але як гітлерівська Німеччина прорахувалася із планами на блискавичну війну, так і не розрахувала вона довготривалий ідеологічний вплив на окуповане населення. Поступово було налагоджено доволі дієву радянську контрпропаганду, а нацисти опинилися в тій самій ситуації, як колись і попередня влада, - їхні слова розходилися зі справами, пропаганда - з реальним життям за «нового ладу».

Так, наприклад, за «врятування» України від більшовиків гітлерівське командування обіцяло червоноармійцям усіляку підтримку. Однак солдати гинули від голоду у полоні. Під впливом нацистської пропаганди селяни працювали на полях під час найжорстокіших боїв. Вони вірили в обіцянки реформування сільського господарства, але так і не дочекалися проголошення приватної власності. До сіл не надходили обіцяні окупаційною владою товари першої необхідності (тканина, взуття, гас). На збіжжя було встановлено настільки низькі ціни, що не варто було навіть збирати врожай - це коштувало втричі дорожче, ніж селяни отримали б за зерно. Із цієї причини, наприклад, восени 1941 р. на Волині весь хліб осипався29. Робітники та інтелігенція в містах голодували. Заробітна плата була мізерною - від 30 до 80 східних марок. Тоді, як кілограм масла коштував 30, 100 кг картоплі - 100 марок30. Німецька міська адміністрація не тільки не могла забезпечити населення продуктами, а й навіть конфісковувала їх при ввозі останнім до міста.

Зрозуміло, що за таких умов різко знизилась ефективність впливу нацистської пропаганди, особливо щодо прославляння переваг «нового ладу». До цього додавалися причини й суто організаційного характеру.

Самі гітлерівці визнавали суттєві прорахунки у справі маніпулювання свідомістю та настроями населення окупованих районів. Так, вони намагалися використати такий ефективний спосіб поширення інформації, як радіо. Для цього у Берліні й Белґраді, у бюро пропаганди, було створено окремі відділи. Спеціально для населення України