Ось як описує реакцію місцевого населення на окупаційні газети безпосередній свідок тих подій Д.Гуменна: «Газета! Її хапають, жадібно читають, але одночасно і розчаровуються. Нічого в ній на запити й сподівання оцих усіх нема, а все майже те саме, що від кожного почуєш. ... Писалося ще про Київську Русь, вікінгів-варягів і князів - хоробрих завойовників, а це київську публіку у ці дні мало проймало. Точилися вже інші розмови... Кияни хотіли знати, які будуть порядки, що це воно за націонал-соціалізм, як буде з мешканцями, з крамницями, з колгоспами. Хто в уряді?»40.

Відомо, що однією з причин лояльного, а іноді й прихильного ставлення до нацистів були сподівання певних українських кіл на національне будівництво («з німецькими військами йде організований український уряд», «на Україні буде влада Української народної ради на чолі з Левицьким»41). Однак ці надії були швидко розвіяні окупаційною владою, у чому не останню роль відіграла й гітлерівська пропаганда. Прикладом може служити історія з тією ж газетою «Українське слово». Отже, певна частина населення позбулася симпатій до нової влади через обмануті національні очікування.

Що стосується інформаційних матеріалів, особливо повідомлень із фронтів, то і тут ворожа пропаганда програвала. Керівники окупаційних періодичних видань, побоюючись брати на себе ініціативу в подачі будь-якого матеріалу, дотримувалися тільки офіційних нацистських джерел: повідомлень Берлінського радіо, Німецького інформаційного бюро та відповідних газет. Однак, наприклад, радіо «Вексель-Варшава», яке транслювало передачі українською і російською мовами і порівняно з берлінськими засобами запізнювалося з інформацією на добу, часто взагалі подавало неправдиву інформацію. Такими, наприклад, були повідомлення про перевороти у Монґолії й Туві, про тяжку хворобу І.Сталіна, арешти К.Ворошилова, С.Будьонного і С.Тимошенка. Попервах ця інформація викликала серед населення величезний інтерес, проте згодом з'ясовувалось, що німецькі газети брешуть не менше, ніж радянські42.

Негативне враження на населення справляла безграмотність повідомлень Німецького інформаційного бюро. Недбалий переклад німецьких статей українською мовою і брак якісного мовного редагування призводили до немислимих як для радянських людей помилок у промовах керівників райху - А.Гітлера, Й.Ґеббельса та ін. Крім того, часто західноукраїнський діалект інформаційного і пропагандистського матеріалу робив його неприйнятним для населення східних і південних регіонів окупованої України43.

Повною мірою не використовувалися нацистами і великі потенційні можливості усної пропаганди, що справляла великий вплив на населення за радянських часів. Незважаючи на те, що в окупованих регіонах діяло багато просвітницьких організацій та закладів, зокрема «Просвіти», не робилися докладні доповіді або повідомлення про стан на фронтах й у тилу, заходи гітлерівської адміністрації, райх, місцеві справи, культуру й працю німецьких робітників44.

У своїх пропагандистських акціях окупанти намагалися використати і кіно, яке спочатку викликало великий інтерес у населення. Проте демонстрація кінострічок сумнівного змісту і якості за відсутності справної кіноапаратури лише викликала зворотний ефект. Між собою люди говорили, що навіть під час «російського панування таких жалюгідних фільмів не бачили»45.

І все ж таки, незважаючи на суттєві прорахунки нацистської пропаганди, вона справляла доволі значний вплив на населення окупованих областей України. Визнавали це й радянські спецслужби: «Відзначаються факти, коли окремі радянські активісти під впливом систематичної антирадянської агітації переходять до табору ворога»46. Дослідити в кількісному вимірі вплив на духовне життя населення України ворожої ідеології й пропаганди доволі складно. При цьому можна виходити з приблизних даних щодо загальної кількості громадян, які служили у гітлерівських військах, допоміжних службах, цивільних окупаційних органах. За різними оцінками, ідеться про 1,5-2 млн осіб. Стосовно загальної кількості українців у підрозділах вермахту та військах СС дослідниця В.Шайкан оперує цифрою не менше 205 тис. 810 вояків, що становить 22,9% від загальної кількості відповідних формувань представників народів СРСР (899 366 осіб)47. Але якщо учасників військових підрозділів ще можна підрахувати, то всіх, хто співпрацював або співчував нацистам, піддавшись їх психологічній обробці, виявити неможливо. Можна тільки припускати, що фактично не було людини, котра б не відчула на собі впливу ідеологічної машини гітлерівської Німеччини. Ефективність його була більшою на початку війни й у Західній Україні. Головною причиною провалу нацистської пропаганди стало її разюче розходження з дійсністю. Репресії, терор, переслідування та масові знищення євреїв, примусова мобілізація молоді до Німеччини, публічні екзекуції, нещадна експлуатація робітників і селян, принизливе ставлення до населення не могла перекрити навіть найдосконаліша пропаганда. Професор Терещенко, який за німців виконував обов'язки ректора Харківського політехнічного інституту, висловив думку більшості населення України: «У результаті гітлерівського господарювання кожен відчув, що таке радянська влада. У нас по місту ходила фраза: «Те, що не вдалося зробити товаришу Сталіну за 24 роки, вдалося зробити Гітлеру за один рік»48.

Таким чином, механізми, технології та засоби ідеологічно-психологічної обробки українського народу були з формального погляду досконалими, розроблялися нацистською владою заздалегідь, мали конкретну спрямованість на різні категорії цивільного населення - селян, інтелігенцію, робітників, національні кола. Але, незважаючи на корегування пропагандистських акцій протягом періоду окупації, не враховувались, а подекуди й ігнорувались особливості менталітету і духовного життя народу, який, опинившись у стані соціальної катастрофи, віднайшов сили протистояти духовному підкоренню.

1 Зальцман P. Пропаганда как оружие в войне