Багато матеріалів було присвячено вдосконаленню музейної мережі, створенню єдиної відповідної політики, посиленню її ролі у «боротьбі за радянську культуру». На сторінках преси під рубриками «Культура й мистецтво» і «По музеях України» регулярно вміщувалися кореспонденції про збереження музейних фондів в УСРР15.

Окрему групу публікацій присвячено зібранню пам'яток мистецтва музею ім. Ханенка у Києві. Відзначалося, що в ньому повно представлено кераміку від найдавніших східних предметів до італійської майоліки й оригінальних зразків фарфору. Водночас зазначалося, що відсутність відповідного приміщення не дає змоги виставляти експонати для відвідувачів, а доводиться зберігати їх у запасниках музею16.

Поряд із цим чимало газетних кореспонденцій присвячено внутрішньому життю Черкаського наукового історично-педагогічного музею імені Т.Шевченка17, Маріупольського краєзнавчого18, Сумського крайового19, Роменського окружного20, Музею українських діячів науки і мистецтва. Останній із них поповнився великою кількістю цікавих експонатів - архівів О.Кониського, В.Дома- ницького, М.Біляшівського, Д.Щербаківського, Б.Грінченка. Надзвичайну цінність мав іконографічний матеріал, переданий відомим українським художником О.Сластьоном. Від нього також надійшли малюнки Ф.Вовка та їх листування21.

На шпальтах тогочасних газет значне місце займали публікації про такі гострі проблеми зберігання музейних цінностей, як брак фахівців, коштів на охорону пам'яток тощо22.

Є в українській пресі матеріали, де розповідалося про недбайливе ставлення до цінних експонатів музею у колишньому маєтку Харитоненка на Харківщині, у котрому знаходилася, крім цінного зібрання речей церковного значення, велика збірка об'єктів світського мистецтва, але в закладі не було належної охорони пам'яток, внаслідок чого частину з них було викрадено; на краю загибелі опинилася й дуже цінна оранжерея при ньому23.

Привертав увагу газетної періодики процес збирання й охорони об'єктів культури у Вінницькому, Дніпропетровському, Житомирському, Одеському і Харківському крайових музеях24. Багато матеріалів присвячено діяльності Всеукраїнського історичного музею імені Т.Шевченка, де після смерті його фундатора й керівника - М.Біляшівського - почалися непрості пошуки пріоритетів діяльності25.

Траплялися публікації про причини самогубства відомого вченого та видатного музеєзнавця Д.Щербаківського26.

Особливу увагу українська преса приділяла заснуванню нових, радянських музеїв, створенню належних умов для їх плідної праці. Столична і місцева періодика регулярно вміщувала матеріали про заходи Наркомосу щодо створення художньо-історичного музею в Харкові27, затвердження проекту будівництва аналогічного закладу на острові Хортиця28, відкриття у жовтні 1926 р. відділу мистецтва при Волинському державному науково-дослідному музеї29.

Протягом 1920-х рр. в Україні активно відбувався процес створення нових та розширення діючих музеїв. За період з 1921 по 1929 рр. їх було засновано 3430, а у 1926 р. функціонувало найбільше - 12831.

Тематично пов'язаною із зазначеним масивом джерел є низка матеріалів, що висвітлювала таку важливу проблему, як створення й розвиток у 1926-1929 рр. державних заповідників. Зокрема в пресі було опубліковано ухвалену ВУЦВК та РНК УСРР постанову від 29 вересня 1926 р. «Про визнання колишньої Києво-Печерської лаври історико-культурним заповідником і перетворення її на Всеукраїнське музейне містечко»32. У газетах «Комуніст» та «Пролетарська правда» повідомлялося про конкретні заходи уряду УСРР щодо перетворення монастиря на всеукраїнський центр атеїстичного виховання трудящих. Із цією метою планувалося здійснити реставрацію великої дзвіниці Успенського собору, надвірної церкви, галереї до ближніх печер, Мазепинської стіни тощо33. Також НКО республіки звернувся до Київського окружного виконавчого комітету з клопотанням припинити будь-які культові відправи на території цього музейного містечка й виселити богословську школу та релігійні громади34. Загалом наприкінці 1920-х рр. на базі цього історико-культурного заповідника було організовано низку музеїв: архітектури, зібрання української старовини П.По- тоцького, металопластики, письма й друку, нумізматичний, шитва і тканин, театральний та ін.

У харківській газеті «Вісти» було опубліковано постанову РНК УСРР від 20 серпня 1925 р. «Про оголошення території могили Т.Шевченка державним заповідником». Віднині вона переходила у відання Наркомосу; на нього ж покладалися функції її охорони та збереження35. Цікаві газетні публікації про мету та завдання цього закладу. Матеріали, що віддзеркалювали цей процес в українській періодиці, різноманітні за жанром. І у цьому масиві джерел провідне місце займають статті й кореспонденції. Типовою є одна із статей відомого пам'яткознавця В.Дубровського в харківській газеті «Культура і побут» від 19 липня 1925 р., де автор закликав не чекати, коли буде створений заповідник біля могили Кобзаря, вказував конкретні шляхи поліпшення догляду за нею. У зв'язку з цим пропонувалося роль господаря могили та керівництво всією відповідною науково-освітньою роботою покласти на Науково-дослідний інститут Тараса Шевченка36.

На шпальтах у центральних і місцевих газетах значне місце займали інформаційні повідомлення про організаційні й господарські заходи Наркомосу щодо впорядкування території могили Т.Шевченка на Чернечій горі біля Канева37, звернення НКО до всіх культоосвітніх закладів, а також підприємств та установ, котрі носили ім'я Великого Кобзаря, взяти участь у впорядкуванні музею- заповідника, збиранні речей і матеріалів, пов'язаних із поетом. Крім того, преса регулярно інформувала громадськість зокрема про організацію екскурсій для учнів шкіл, студентів вищих й інших навчальних закладів, робітників заводів і фабрик, працівників державних установ на могилу поета38, оголошення конкурсу на виготовлення проекту пам'ятника Т.Шевченкові із трьома преміями (одна в 3000 руб. та дві по 1000 руб.)39.

Поряд із цим чимало газетних публікацій