На сторінках республіканської періодики є також група кореспондецій, що висвітлювала перевезення з Петрограда до Києва у 1923 р. цінної збірки відомого колекціонера В.Щавинського, яка тимчасово зберігалася в Ермітажі, й передачу у 1923-1924 рр. з архівних установ Росії документів та матеріалів з історії громадянської війни в Україні 1918-1919 рр.

Значне місце у тогочасній республіканській пресі відводилося публікаціям, котрі висвітлювали кампанію конфіскації церковного майна. На сторінках центральних та місцевих газет, насамперед «Більшовика», «Вістей», «Вістей Біло- церківщини», «Комуніста», «Пролетарської правди», «Радянського села», «Селянської правди», «Червоної Лубенщини», «Червоної правди», під рубриками «Церковні цінності голодуючим»76, «Голод і церковне майно»77, «Вилучення церковних цінностей»78 регулярно висвітлювалися заходи радянської влади з виконання декретів ЦВК РСФРР від 23 лютого 1922 р. «Про вилучення церковних цінностей у фонд допомоги голодуючим», ВЦВК від 27 грудня 1921 р. «Про цінності, що знаходяться в церквах та монастирях», і від 23 лютого 1922 р. «Про порядок вилучення церковних цінностей, які знаходяться у користуванні груп віруючих». Згідно з цими декретами, всі вони поділялися на три групи: об'єкти історико-художнього значення передавалися до пам'яткоохоронних органів, матеріальні культові предмети й церковне майно повсякденного вжитку - в Державне сховище цінностей РСФРР. Зокрема передбачалося протягом місяця конфіскувати з церковного майна релігійних общин усі речі із золота, срібла, дорогоцінного каміння, направивши їх у відання Народного комісаріату фінансів РСФРР для боротьби з голодом79.

Більшість тогочасних матеріалів присвячено вилученню церковних цінностей у храмах Києво-Печерської лаври, боротьбі радянської влади з духовенством. Завдання громадськості, зазначалося в них, не дозволити патріархам та митрополитам у період допомоги голодуючим покращувати справи релігії й церкви, авторитет і святість котрих революцією були майже остаточно знищені80.

Аналіз газетної періодики свідчить, що в Україні постійно публікувалися урядові рішення щодо конфіскації культових предметів не тільки в церквах та монастирях, соборах і синагогах, а й у музеях. Газети повідомляли про те, що в квітні-травні 1922 р. з Києво-Печерської лаври вилучено понад 500 каратів дорогоцінних каменів, близько 11,5 пуда срібла81, наперсний діамантовий хрест та дві відповідні панагії, цінність яких визначалася загалом приблизно у 100 тис. дореволюційних руб.82. Крім того, в квітні 1922 р. з музею культу і побуту Києво-Печерської лаври було конфісковано 2 митри ХУІІ-ХУІІІ ст., 3 золоті панагії, панагія фельдмаршала П.О.Румянцева-Задунайського (похованого у лаврі), дари царів та цариць Анни Іоаннівни, Катерини ІІ, Павла І, Олександра І, гетьманів України Богдана Хмельницького й Івана Мазепи, архімандрита З.Валькевича. У пресі підкреслювалося, що багато з вилучених речей із Києво-Печерської лаври мали виняткову історико-культурну цінність.

На сторінках періодики також відзначалося, що окремі комісії з конфіскації церковного майна, порушуючи відповідні інструкції органів влади, не пересилали вилучені речі у державні сховища Наркомфіну, а залишали їх для використання на місцеві потреби83.

Необхідно відзначити, що принципову позицію з питань охорони об'єктів культури і старовини зайняли Всеукраїнська академія наук, зокрема її Археологічний комітет. Відомі вчені, пам'яткознавці та мистецтвознавці рішуче виступили проти вилучення пам'яток із церков Києва й інших міст УСРР84.

Заяви відомих наукових і культурних діячів у зазначений період були постійними. Проте з цензурних причин центральні та місцеві газети не публікували матеріали, що відбивали протест українських кіл проти політичної лінії партійно-державного керівництва, котре під приводом боротьби з голодом нищило пам'ятки, які мали виняткову художню й історичну цінність.

На сторінках періодичних видань трапляються інформаційні повідомлення про співробітництво державних установ із представниками церковнопарафіяльних рад і общин щодо конфіскації відповідного майна. Зокрема у газеті «Вісті Білоцерківщини» від 26 квітня 1929 р. повідомлялося, що, згідно з постановою 4-го повітового з'їзду рад народних депутатів Білоцерківщини, на початку квітня 1922 р. було створено комісію з вилучення церковних цінностей, до складу котрої ввійшли й представники релігійних громад. Усі її заходи планувалося здійснювати в тісній співпраці з духовенством. Зокрема білоцерківський єпископ Володимир із нагоди Великодня звернувся з відозвою до віруючих негайно приступити до здачі культових предметів85.

Поряд із цим у центральних та місцевих виданнях під характерними назвами «Святейшая контрреволюция», «Голод и ценности», «Изъятие церковных ценностей и одесское духовенство»86 є чимала група публікацій, в яких розповідалося про боротьбу й судові процеси проти священиків та віруючих, котрі виступали з протестом проти грабування монастирів і церков.

В матеріалах республіканської преси простежується також процес виявлення, реєстрації та охорони культових пам'яток у середині 1920-х рр. Серед них - публікації про недостатнє збереження колишньої Наталівської церкви на Харківщині87, про відозву музею культу і побуту Києво-Печерської лаври та Українського відділу Геологічного комітету щодо розробки плану із закріплення схилів Лаврського заповідника88, про реєстрацію церковних дзвонів, вивезених із Латвії, Литви й Естонії в період Першої світової та громадянської воєн89, охорону чернігівських Троїцької, Іллінської, П'ятницької церков і Спасо-Преобра- женського собору90, про передачу колишнього Братського монастиря у відання ВУАН91 тощо.

Є у часописах 1920-х рр. група матеріалів і про закриття релігійних закладів в Україні. Зокрема повідомлялося про ліквідацію у 1922 р. жіночого монастиря в Полонному на Поділлі, котрий було відведено під дитячий будинок та