Керівництво розвідки Веймарської республіки виявляло зацікавлення всіма силами, котрі можна було використати для реалізації своєї геополітичної стратегії. З цією метою функціонувало «Бюро підготовки війни за допомогою національних меншин», а також було створено спеціальний фонд, з якого фінансувалися різні організації за межами Німеччини, в тому числі УВО, а потім ОУН5.

Українська військова організація прагнула також налагодити стосунки з впливовими політиками Литви з метою спільної боротьби проти поляків, одержуючи від них певну матеріальну допомогу. Деякі її члени отримали литовське громадянство. Крім того, на території цієї країни діяла резидентура УВО, виходив друкований орган «Сурма», було налагоджено співробітництво з литовськими спецслужбами (адже конфліктний характер її взаємин із Польщею не викликав сумнівів).

Звернімо увагу й на таку принципову складову тактики ОУН, як намагання диверсифікувати контакти із зарубіжними державами та їх спецслужбами. Свідченням того, що Організація українських націоналістів намагалася вести самостійну розвідувальну діяльність і не обмежувала її взаємодією з Німеччиною, можуть слугувати, на нашу думку, спроби розвинути взаємини зі спецслужбами інших держав. У 1931 р. емісари УВО-ОУН встановили контакт із представником британської спецслужби СІС (SIS; Secret Intelligence Service) через її кадрового співробітника в представництві Англії у Варшаві Д.Росса6.

У серпні 1937 р., за даними зовнішньої розвідки НКВС СРСР, у віденському готелі «Брістоль» відбулася зустріч Є.Коновальця, В.Курмановича й М.Капустянського з японським воєнним аташе в Берліні, радником посольства цієї країни у Парижі, кадровим розвідником Іто і двома офіцерами генштабу Японії. Обговорювалися можливості вести розвідувальну роботу проти СРСР із позицій української діаспори в Маньчжурії. Результати консультацій задовольнили обидві сторони7. Стосунки між японськими спецслужбами та українськими націоналістами у цій країні, де мешкали понад 70 тис. політичних емігрантів із колишньої Російської імперії, активізувалися після виходу в 1927 р. меморандуму прем'єр-міністра Танакі з рекомендаціями щодо війни проти Радянського Союзу. На початку 1930-х рр. було розроблено план бойових дій Квантунської армії проти СРСР - «Оцу», котрий передбачав широкі розвідувально-підривні акції.

Після створення маріонеткової держави Маньчжоу-Го (1931 р.) Р.Ярий відрядив туди своїх представників Федорова й Митника, які до 1933 р. створили у Харбіні «Далекосхідну січ» і встановили контакти з японськими спецслужбами. Третій відділ заснованого японцями у 1934-1935 рр. Бюро у справах російських емігрантів вів облік, підбирав серед останніх кандидатів на розвідувально-диверсійну роботу й проводив контррозвідувальну діяльність в їх середовищі. «Українська націоналістична громада» у Харбіні, працюючи під контролем місцевого японського розвідоргану («військової місії»), відправляла своїх членів на спеціальні курси з перспективою роботи на радянській території8.

У 1934 р. японський воєнний аташе у Стамбулі встановив контакт із представниками українських націоналістів для збору інформації про СРСР9. Захоплені німцями 1940 р. документи розвідувального відділу генштабу Франції містили відомості про співробітництво зі спецслужбами цієї країни членів ОУН М.Сціборського та В.Мартинця. У 1935-1937 рр. до низки європейських країн були відряджені представники ПУН (Проводу українських націоналістів): М.Капустянський (Франція), І.Габрусевич (Італія), Мошинський (Іспанія), Кентжинський (Фінляндія), котрі шукали порозуміння з розвідками цих держав, а також Туреччини і Югославії10.

Напередодні Другої світової війни активізувалися зусилля спецслужб усіх держав, які мали власні інтереси у Східній Європі. Результатом тривалих консультацій і співробітництва розвідки ОУН і спецслужб ІІІ райху стало формування збройних відділів з українських націоналістів у складі силових структур

Німеччини, а також відпрацювання ними заходів з оперативного забезпечення діяльності організації на українських теренах у ході майбутніх бойових дій. Повномасштабна підготовка Німеччини до «походу на Схід» надихала керівництво ОУН, котре пов'язувало з початком війни проти СРСР шанс на завоювання Україною незалежності.

Із кінця 1930-х рр. спецслужби III рейху активізували роботу в контексті майбутньої війни з СРСР. Не останнє місце відводилося підготовці сприятливих умов на потенційному театрі воєнних дій через використання таємних методів боротьби. У 1935-1938 рр. відбулося закріплення основних положень розвідувально-підривної стратегії («тотальної війни») нацистської Німеччини. Зокрема директива верховного головнокомандування від 7 березня 1938 р. важливу роль у забезпеченні бойових дій відводила «невійськовим засобам боротьби», масштабним заходам із «внутрішнього розкладу ворожого народу» без «здобуття вирішальної перемоги над його збройними силами». Рекомендувалося активно використовувати «націоналістичні й сепаратистські процеси». У вересні 1939 р. створюється Головне управління імперської безпеки (РСХА) з управлінням зовнішньої розвідки. Абвер із жовтня 1939 р. розгортає вздовж кордонів із Радянським Союзом мережу розвід органів, половина з яких перебувала на їх українському відтинку11.

Розвідувально-підривна діяльність націоналістичного підпілля координувалася з процесом підготовки Німеччини до війни із СРСР. III рейх розглядався як провідний союзник, чиї військові успіхи створять передумови для побудови української самостійницької соборної держави. У липні 1940 р. С.Бандера видав вказівку підпіллю (вилучену у його кур'єра Є.Стибайла) про збір розвід інформації в різних регіонах України та у Литві про збройні сили, залізничний, автомобільний транспорт для передачі їх абверу в обмін на фінансову й військово-технічну підтримку12. Як заявив заарештований радянськими органами держбезпеки у 1945 р. начальник 2-го відділу абверу полковник Е.Штольце, у квітні 1941 р. С.Бандера отримав 2,5 млн райхсмарок на розвідувально-підривну роботу проти СРСР. Натомість було досягнуто домовленості про використання розвідувальної мережі Організації українських націоналістів