Д.С.Вирський Вирський Дмитро Станіславович - д-р іст. наук, ст. наук. співроб. Інституту історії України НАН України.

ПОЛКОВНИК МИХАЙЛО КРИСА - МАЛОЗНАНИЙ ГЕРОЙ/АНТИГЕРОЙ КОЗАЦЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Стаття присвячена діячеві Козацької революції середини XVII ст. - полковникові Михайлові Крисі. Зауважено, що цей старшина репрезентував тип козака-автономіста, готового в обмін на особисті/станові привілеї до послуг Речі Посполитій.

Козацька революція середини XVII ст. досі ще відома здебільшого в «загальнонаціональному» форматі, коли «героями» її виступають деперсоналізовані «козаки» («народ»), або їх одинокий заступник - гетьман. Навіть із біографіями сподвижників «Великого Гетьмана» в українській історіографії вже доволі сутужно. Відтак, ця невеличка розвідка про одного із чільних козацьких старшин, який встиг відзначитися на обох боках протистояння, має зацікавити вітчизняних козакознавців, а також усіх охочих до «людських» вимірів історії.

Серед соратників Б.Хмельницького «першого призову» Михайло Криса (Крисенко, Креса, Кресенко) був вельми примітним. Він походив (чи принаймні перед 1648 р. мешкав) із Крилова1, із дрібношляхетського середовища2. Про це місце його першої історичної фіксації відомо, що те містечко у гирлі Тясмина було ще доволі свіжої осілості - засноване 1616 р. воєводою руським Яном Даниловичем (пом. 1628). Усю його недовгу на той час історію, Крилів контролювали споріднені магнатські доми (можна навіть казати про єдиний клан) Даниловичів, Жолкевських і Конецьпольських. Отже, гіпотетично можна передбачати/конструювати якійсь клієнтарний зв'язок козацького старшини із цими магнатами.

Відзначився Криса під Жовтими Водами, коли разом із Максимом Кривоносом його, вбравши по першому розряду («в атлас, в кармазин, в панцир»), відправили як заручника у польський табір. Він тоді знайшов оригінальний спосіб втечі, випросивши у розгублених ляхів коня та нагай - нібито, аби розігнати недис- ципліновану козацьку сірому, яка підступала до польського обозу із грабіжницькими намірами. Козаків Криса ненадовго прогнав, але назад не повернувся. За ним такий самий фортель здійснив і М.Кривоніс, після чого козаки відчули себе вільними від усіляких зобов'язань і остаточно розгромили польський табір3.

Згодом бачимо М.Крису у Зборівському реєстрі 1649 р. у складі 1-ї сотні Чигиринського полку. Вона відкривала цілий реєстр і, власне, до неї був вписаний сам гетьман Б.Хмельницький. Із цього ж року є згадка М.Криси як «київського полковника» у «відписці» путивльських воєвод С.Прозоровського та И.Ляпунова у Розрядний приказ. У ній ідеться про зустріч козака-російського інформатора з цим старшиною на дніпровському перевозі у Вереміївці 24 вересня 1649 р.4

7 березня 1650 р. полковник М.Криса в Києві підтверджував («цілував хрест») готовність козацької старшини дотримуватися умов Зборівського миру 1649 р.5 Вже у березні він перебував разом із Данилом Нечаєм у Шаргороді6 (гіпотетично можна припустити, що він прибув поінформувати Нечая про київські переговори). У квітні Криса з одним товаришем був відправлений із посольством до московського царя, вірогідно, для обговорення питання про перехід Війська Запорізького під царську протекцію7. У вересні полковників Михайла Крису з Київським полком і Івана Шингірея (Шангірея) із Канівським Б.Хмельницький лишив охороняти спокій козацької України, коли сам гетьман з усім військом пішли в похід на Молдову8. Зрештою, за інформацією московських послів у Чигирині, 15 (25?) жовтня 1650 р. гетьман прислав з осавулом Демком і бужинським (Бужин - сусіднє з Криловим містечко) наказним полковником Крисою їм запрошення на аудієнцію9.

«Революційна» козацька кар'єра М.Криси сягнула вершини під час Берестецької кампанії 1651 р. Первісно він мав вести добровольців на «литовський» фронт10. Ось, у листі з 16 березня 1651 р. згадується, що татарська «орда стоїть напроти Києва за Дніпром із полковником якимось Крисою11, з цієї причини скрізь поза Дніпром збіжжя і стацію дають. А цей (полковник) Криса має йти з ордою під Стародуб»12. Та, зрештою, цей старшина був відкликаний (разом із татарами?) Б.Хмельницьким та очолив «столичний» Чигиринський полк.

Уже наприкінці березня 1651 р. польське військове командування повідомляло про рух полковника М.Криси, разом із татарськими допоміжними підрозділами на Паволоч та під Білу Церкву13. А 18 квітня російський інформатор переповідав у Путивлі звістки з Києва, що полковника М.Крису Б.Хмельницький послав із козаками та 12 тисячами татар проти поляків. Цей корпус вступив у бій під Баром, причому поляки розбили козаків, знищили 6 тисяч татар і поранили самого М.Крису14. Здається, маємо тут дуже перебільшену відомість про бій польського під'їзду, висланого з Бару (24 березня, або невдовзі по тому) під Костянтинів (нині Старокостянтинів). Поляки захопили тут зненацька підрозділ полковника М.Криси (кілька тисяч козаків і 300 татар). Безпечних козаків жовніри розполошили, захопили «язиків» і відігнали коней, із тим і повернулися. Козацький ватажок помстився тим, що випалив околицю Костянтинова та відступив до Хмільника, де й укріпився.

23 квітня 1651 р. полковники Михайло Криса та Мартин Пушкар стоять у Прилуках (нині с. Стара Прилука Липовецького р-ну Вінницької обл.)15. Поляки тим часом відступили з Бару до Кам'янця-Подільського. За ними пішли й козаки. Підрозділ полковника М.Криси тоді взяв участь у травневому невдалому штурмі Кам'янця-Подільського16.

Під Берестечком як повстанець М.Криса зламався. Після відступу татар і з початком блокади козацького табору він, скориставшись своєю участю в делегації козацьких парламентерів, лишився у таборі М.Потоцького та консультував поляків щодо стану справ у обложених17. За це козацький старшина отримав королівське пробачення свого