Відомо ще, що восени 1654 р. М.Криса, маючи на руках королівський універсал, став набирати сотню козаків на службу Речі Посполитій, а потім ще тисячу добровольців для війни проти Московської держави19. Напевно, також саме про нього йдеться в інформації московського агента, який відвідав Київ і повідомляв 8 грудня 1654 р., що є дані про намір 50-тисячної татарської орди (цифра, очевидно, перебільшена) іти на це місто, а веде її «запорізький козак Криса». Орда ця взяла великий полон під Корсунем і Чигирином20.

Цього ж року М.Криса згаданий як полковник і реґіментар козаків у волості Котеленській (нині с. Стара Котельня на Житомирщині)21. 15 лютого 1655 р. полковник видав у Чарторийську (містечко над Стиром, нині с. Старий Чарторийськ Волинської обл.) універсал до ротмістрів корогов свого полку про виступ у похід на Козацьку Україну, власне, на Брацлавщину22. А 28 квітня 1655 р. великий коронний гетьман Станіслав Потоцький у Сокалі видав універсал із наказом ґродським замковим і міським урядникам переслідувати жовнірів полковника М.Криси, відомих своїми злочинами23.

1660 р. (після Чуднівської кампанії) гетьман Ю.Хмельницький призначив М.Крису переяславським полковником, але невдовзі останній опинився в російському полоні24. Відомо, що український («черкаський»25) полковник М.Криса, якого царський уряд відправив на заслання до Сибіру, прибув до Єнісейська (нині райцентр Красноярського краю РФ) 13 серпня 1661 р.26 Дорога лежала через Великий Устюґ (нині Волоґодська обл. РФ), де його зустрів інший військовополонений, Адам Каменський-Длужик, який також їхав до Сибіру. У своєму добре відомому сибірознавцям щоденнику останній згадав, що, прибувши до міста, вони застали тут козацького полковника «Кресу». Його збиралися стратити, але прийшла царська грамота із помилуванням і заміною смертної кари на сибірське заслання27.

В Єнісейську М.Криса мав «культурний» конфлікт із воєводою В.Ґоло- хвостовим28. Останній, за рекомендацією уряду, хотів наново охрестити українців за «московським обрядом» (адже в Україні тоді при хрещенні лише тричі обливали водою, а не занурювали, як у Росії). Полковник М.Криса і з ним ще 38 осіб відповіли на це петицією-«скаскою», в якій заявили, що вони вже охрещені за звичаєм своєї вітчизни («Польського королівства») і наново хреститись «у сибірських городах» не бажають29.

З інших деталей сибірського побуту козацького старшини можна подати лише інформацію про жалування, яке йому виплачував російський уряд. Воно було скромним: 8 рублів, 7 четей жита У XVII ст. четверть (четь) дорівнювала 6 пудам (=96 кг)., 6 четей вівса, 2 пуди солі30.

Досі було відомо, що полковнику М.Крисі, судячи з усього, вдалося повернутися із Сибіру на батьківщину (після 1662 р.31). Сучасний російський дослідник Іван Соколовський зміг уточнити цю дату. Він зауважив, що чолобитна із проханням «о некрещении» була подана 15 серпня 1662 р., а вже 1 вересня 1663 р. військовополонені (без зазначення імен) під конвоєм були вислані до Москви32. Досить вірогідно, що звільнено з полону М.Крису у зв'язку з Андрусівським перемир'ям 1667 р. між Річчю Посполитою та Московським царством.

До речі, із 1662 р. маємо звістку про, вірогідно, родича нашого полковника - Тимоша Крису33. Він очолив групу (1204 осіб) переселенців із Правобережжя на Слобожанщину, яка заснувала того року м. Богодухів (нині райцентр Харківської обл.). Т.Криса сотникував тут принаймні до 1670 р.

Останній раз про М.Крису згадано як про одного з керівників козацької залоги Могилева-Подільського в листі від 13 жовтня 1671 р.34 В.Липинський називає його прибічником П.Дорошенка35, утім, Могилів-Подільський тоді контролював вірний Речі Посполитій козацький гетьман Михайло Ханенко. До того ж тут згадано просто «Кресу», отже, ідентичність його з полковником М.Крисою не без- спірна.

Насам, трохи дослідницьких рефлексій. Якщо вдаватися до типологіза- ції, то М.Крисі найбільше пасують риси професійного вояки, який б'ється за платню, а не за ідею. Він людина вельми консервативного мислення, без значних «революційних» (реформаторських) зацікавлень. У Козацьку революцію М.Криса подався, бо на Чигиринщині це був вибір абсолютної більшості його оточення. Проте й людиною, яка легко міняє «фронт», він не став - після переходу на бік польського короля, свою відновлену лояльність козак-шляхтич уже не змінює, хоча для цього було чимало можливостей. З-поміж іншого, відзначимо ще добру обізнаність старшини з татарським світом, з яким він легко співпрацює. Отже, М.Криса репрезентував давній тип козака-автономіста, готового в обмін на особисті/станові привілеї до послуг великій шляхетській вітчизні - Речі Посполитій.

Утім, за модерної доби полковника згадували переважно як соратника Б.Хмельницького (ігноруючи його кар'єру після 1651 р.). Симптоматично, що саме так його зобразив Михайло (Міхал) Чайковський, класик «української школи» польської літератури середини ХІХ ст. У нього «Креса» є героєм таких творів, як «Гетьман України, повість історична» та «Сватання запорожця» (цикл «Козацькі повісті»).

1 У реєстрах першої половини XVIII ст. численних Крис-Крисенків бачимо у безпосередньо сусідніх із Криловим Городиській (Градизькій) і Власівській сотнях Миргородського полку. На межі XVII та XVIII ст. став відомим Герасим Криса - кошовий отаман на Запоріжжі (1700, 1703 рр.), суперник Костя Гордієнка (про нього див.: Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. - Т.ІІІ. -