У списках землевласників Катеринославської та Херсонської губерній початку XIX ст. є особи, яких можемо ідентифікувати як колишніх запорозьких старшин: капітан Височин (полковий старшина), прапорщик Перехристов (хорунжий), дворяни Семен та Яків Рудь (сини полкового осавула), капітан Остро- ухов (січовий полковник), капітан Золотарьов (військовий товариш), поручник Геєнний (полковий осавул), майор Гараджа (полковий старшина Іван Гараджа, з 1779 р. - капітан, з 1791 р. - полковник Чорноморського козачого війська у чині армійського секунд-майора).

Приєднання Бессарабії до Російської імперії відкрило перед представниками південноукраїнського дворянства нові можливості щодо освоєння регіону. Однак дворяни з українським корінням не дуже поспішали переселятися на нові землі. Взагалі перший значний пласт українського населення, яке осіло у пониззі Дністра та Придунайських степах, з'явився тут на початку ХVІІІ ст. Створюючи у 1807 р. Усть-Дунайське козацьке військо, серед інших завдань царська адміністрація передбачала з його допомогою встановити дієвий контроль за українським населенням регіону. У загонах Усть-Дунайського козацького війська, яке було розташоване на землях Придунав'я, на початку ХІХ ст., згідно зі «Списком Кошу Усть-Дунайського буджацького війська про наявних у ньому на службі козаках», 97,6% були вихідцями із селянських, козацьких та солдатських родин, і лише 2,4% - вихідці зі шляхти, духівництва, старшинського та офіцерського прошарку15.

Як стверджує одеська дослідниця О.А.Бачинська, котра докладно дослідила процеси освоєння українським населенням Придунайських земель, кількість українських дворян на землях Придунав'я була дуже малою. Так, в Акермансько- му та Ізмаїльському повітах наприкінці ХІХ ст. українські дворяни разом із почесними громадянами становили лише 1% від загальної кількості українського населення цих адміністративних одиниць16. Серед козаків Усть-Дунайського війська українських дворян і тих, хто міг претендувати на цей статус, було обмаль. Винятком був перший кошовий отаман цього війська єлисаветградський поміщик Іван Підлесецький. Крім того, на початку ХІХ ст. у війську було 15 військових старшин, 13 значкових товаришів. Із прізвищ, які наводить дослідниця, - хорунжі Т.Гайдабура, Д.Половий, І.Губа.

Великою повагою у Бессарабії користувалися дворяни таких українських родів - Терлецькі, Вишневські, Коленки, Смоленські, Лішини, Митрофанови, Навроцькі, Дяченки та ін.

У фондах Ізмаїльського архіву зберігається багато неопублікованих документів і матеріалів, які дають змогу дослідити життєвий шлях окремих діячів Бессарабського краю. Одним із незаслужено забутих прізвищ є Василь Григорович Навроцький - бессарабський дворянин з українським корінням, дійсний статський радник, почесний мировий суддя, акерманський повітовий предводитель дворянства.

Родина спадкових дворян Навроцьких була родом із Полтавської губернії. Наприкінці 40-х років ХІХ ст. Григорій Якович Навроцький разом із родиною переїхав до Акерманського повіту Бессарабської губернії. У Бессарабії найбільш відомим (із братів Навроцьких) був старший - Василь Григорович, який народився 1839 р. Навчався він у Кишинівській чоловічій гімназії. Вищу освіту здобув у Харківському університеті.

У 1884 р. В.Навроцького було обрано спочатку головою Акерманської повітової земської управи, а з 1895 р. він виконував обов'язки повітового предводителя дворянства17. Діяльність Василя Григоровича не обмежувалася лише державною службою. У різні часи він виконував обов'язки голови Акерманського з'їзду мирових суддів, почесного члена Бессарабського губернського комітету опікування дитячими притулками, голови Акерманського повітового присутствія з військової повинності, а також члена Акерманського повітового піклувального комітету із селянських справ (з 16 жовтня 1889 р.), брав участь у багатьох його засіданнях як голова. Під особистим наглядом предводителя перебувала справа освіти у краї. В.Навроцький інспектував училища і школи, вирішував питання матеріального оснащення класів, за рахунок повітового бюджету надавав грошову допомогу вчителям. За свою наполегливу роботу на користь держави 24 квітня 1888 р. Василя Навроцького було нагороджено орденом Св.Станіслава ІІ ступеня. За сприяння повітовому відділенню Кишинівської єпархіальної повітової училищної ради, членом якої був В.Г.Навроцький, його було нагороджено особливим подарунком від Синоду - інкрустованим виданням Біблії з особистим підписом голови вищої церковної установи Російської імперії. Пізніше, 30 серпня 1893 р., російський уряд, оцінюючи службу В.Навроцького, нагородив його орденом Св.Анни ІІ ступеня18.

В.Навроцький брав активну участь у благодійних справах. У матеріалах архіву зберігаються чисельні свідчення про надання ним грошової допомоги навчальним закладам, лікарням, в'язницям. З особливою уважністю він ставився до співпраці з товариством Червоного Хреста. Зберігся лист від Акерманського місцевого комітету Російського товариства Червоного Хреста, датований 12 грудня 1903 р., в якому Василю Григоровичу висловлюється щира «подяка за чуйність у справі допомоги ближньому»19.

За ретельну та непорочну службу упродовж 35 років у класних чинах наказом царя від 22 вересня 1897 р. В.Г.Навроцького було нагороджено орденом св. рівноапостольного князя Володимира ^ ступеня. У 1902 р., за представленням бессарабського губернатора, акерманського повітового предводителя дворянства В.Навроцького було нагороджено знаком відмінника за 40-річну ретельну й непорочну службу20.

Цілком зрозуміло, що Василь Григорович був не єдиною особою, яка репрезентувала пласт дворянства з українським корінням на землях Бессарабії. За даними загальноросійського перепису 1897 р., кількість дворянського загалу, який вважав українську мову рідною, дорівнювала 1216 особам, що становило 5,54% від загальної кількості дворянської спільноти Бессарабії. Цей показник є найнижчим серед південноукраїнських губерній. Найбільше (140 осіб) українських дворян мешкало у столиці краю - Кишиневі21.

Доповнення до загальної картини щодо кількості українського дворянства у Бессарабії дає аналіз «Алфавітного списку дворянських родів Бессарабської губернії, які внесені до