подано у матеріалах загальноросійського перепису населення. Аналіз даних свідчить, що кількість польських дворян у південноукраїнських землях була на рівні українських дворян і становила 10 908 осіб або 11,75% від загальної кількості дворян Бессарабської, Катеринославської та Херсонської губерній. Розподіл по губерніях має певні особливості. Якщо порівняти Бессарабську і Катеринославську губернії, то кількість дворян - поляків за походженням - у них була майже однаковою, але співвідношення із загальною чисельністю дворянства губернії дещо відрізняється - у Бессарабії воно становить майже 10%, а у Катеринославській губернії - більше 12,5%. Ситуація на Херсонщині істотно відрізнялася від попередніх регіонів: при значно більшій кількості польського елементу серед дворянства губернії - понад 6 тисяч осіб, воно давало лише 6,64% дворянського загалу краю.
Більшість польських дворян мешкали у містах Бессарабії - 1213 осіб або 56% від загальної кількості польського шляхетства краю. Найчисельніша польська громада була у Кишиневі, Бендерах та Хотині; найменша - у Кілії та Кагулі (менше 1%). У сільській місцевості проживало 44% польських дворян, або 953 особи. Найбільш привабливими для польського дворянства виявилися Хотинський, Сорокський та Бельцький повіти. Серед відомих землевласників поляків у Бессарабії цього часу слід назвати родини: Янковських, Доліво-Доб- ровольських, Леганзевичів, Дерожинських, Соколовських, Тушинських, Кули- ковських та інших29.
Серед польського дворянського загалу військова служба користувалася особливою повагою. Більша частина шляхетних польських дворян південноукраїнських губерній пов'язали своє життя зі службою в армії, зокрема зі створеним у 1828 р. на придунайських землях Дунайським козацьким військом. Відомо, що серед зарахованих до війська поляків були дворяни: М.Томачинський, Я.Охоцький, Д.Романівський, П.Панфілович, Ф.Кислявський, П.Лозинський. У 1836 р. наказним отаманом Дунайського війська став полковник Станіслав Ти- мофійович Василевський, який походив із родини польського дворянина, однак був православним. Згодом за відмінну службу Василевський був нагороджений орденом Св.Анни ІІ ст. із діамантовими прикрасами й орденом Св.Володимира ІІІ ступеня30.
Аналіз алфавітного списку дворянських родів Бессарабської губернії на 1 січня 1911 р. дозволяє визначити розподіл представників польського шляхетного стану за категоріями або класами, що виглядає так: представники польських дворянських родів Бессарабської губернії були внесені лише до чотирьох із шести частин родовідної книги. Найбільша кількість польських дворян була внесена до першої частини цієї книги - 25 осіб або 52%. 18 представників польського шляхетного стану були включені до шостої, найбільш престижної, частини книги, що відповідно становило 37,5% від загальної кількості дворян-по- ляків, внесених до родовідної книги Бессарабської губернії. Незначна частина була представлена польським військовим (8,3%) та цивільним служилим (2%) дворянством. Більшість польських дворянських родин, які мешкали на території Бессарабії, мали давню історію і значний «стаж» приналежності до привілейованої верстви. 51,1% усіх поляків, які були внесені до родовідної книги, вели початок своїх родів із середини ХVІІ - ХVІІІ ст., а деякі - навіть з останньої третини ХVІ ст. (Йосиф Лисаковський). І лише 8,3% польських дворян належали до так званих «нових дворян» - тих, хто отримав свій статус лише у другій половині ХІХ ст.31
Однією з відомих польських дворянських родин Новоросійського краю були Доливо-Добровольські, які належали до прадавнього польського шляхетського роду. Засновником роду вважався четник Болеслав Добровольський, який жив у XVIII ст. Першим до родословної книги Бессарабської губернії було внесено Григорія Онуфрійовича Доливо-Добровольського, який служив у лейб-гвардії Московському полку, а з 1846 р. оселився у с.Терзиєни Оргеївського повіту. До- ливо-Добровольські були великими бессарабськими землевласниками, їм належали родинні землі: маєтки Буцени (1500 дес.) Кишинівського повіту; Бравіче- ни (404 дес.), Дишково та Полупуцинтей (1800 дес.) Оргеївського повіту; Беш- тамак (250 дес.) Бендерського повіту.
Одним із найвідоміших представників роду Доливо-Добровольських був Роман Григорович - останній предводитель бессарабського дворянства, який народився 6 липня 1868 р. Вищу освіту здобув на юридичному факультеті Новоросійського університету, який закінчив у 1893 р. Активно займався громадською роботою - обирався на виборні земські та дворянські посади. Із 1894 по 1914 рр. виконував обов'язки піклувальника земських училищ, почесного мирового судді, був членом піклувальної ради Кишинівської жіночої гімназії, попечителем кокорозенської сільськогосподарської школи. У 1905 р. був обраний мировим суддею відразу у трьох повітах - Хотинському, Акерманському та Бен- дерському. Із 1899 р. - брав участь у роботі дворянських станових організацій, неодноразово обирався предводителем дворянства різних повітів Бессарабської губернії, а з 21 лютого 1914 р. - по 3 червня 1923 р. виконував обов'язки предводителя бессарабського дворянства. Був кавалером орденів Св.Анни ІІІ ст. (06.12.1907 р.), Св.Анни ІІ ст. (03.02.1908 р.)32.
Польське дворянство південноукраїнських губерній займало помітне місце у суспільному та соціально-економічному житті регіону, об'єктивно сприяючи модернізації суспільства, формуванню нових інтересів, пов'язаних з індустріальним розвитком і новими досягненнями прогресу.
У другій половині XVIII - на початку XIX ст. лави південноукраїнського дворянства значно поповнилися за рахунок вихідців із Дунайських князівств - Молдавії та Валахії. На початковому етапі колонізації регіону молдавани (у даному випадку молдавани і волохи) були однією з чисельних груп серед іноземних переселенців. Як зазначав дослідник В.М.Кабузан, «...вирішальний внесок у справу заселення та освоєння Новоросії у XVIII ст. внесли три народи - український, російський та молдавський»33.
Автор вважає, що відбулося три хвилі молдавського переселення до українських губерній протягом XVm ст., хоча історик В.Тучинський виділяє