Із середини XVIII ст. розпочинається друга хвиля молдавського переселенського руху у південноукраїнські землі, в якій представники молдавського боярства також брали безпосередню участь. Так, у 1752 р. у Новій Сербії з'явився молдавський боярин Манолакій Замфіракович. У Слов'яносербії несли службу підпоручик М.Фугаров, полковий комісар П.Вінда36. За даними А.Скаль- ковського, у 1753 р. Василь Звєрєв, молдаванин за походженням, справжнє прізвище якого було Василе Лупул, брав активну участь у заснуванні Новокоза- чого полку, переселивши на південноукраїнські землі більше тисячі селян, з яких були сформовані роти військово-землеробських поселень37. Третя хвиля масового переселення молдавських бояр відбувалася у 1790-х рр., коли Росія, готуючи приєднання Бессарабії, заохочувала їх до оселення на своїх територіях.

Наприкінці XVm ст. серед землевласників Катеринославської губернії зустрічаємо представників молдавської аристократії - господаря Россеті (12 000 дес. землі), дійсного таємного радника князя Кантакузино (12 000 дес.), князя Первула Кантакузино (6000 дес.), княгиню Роксандру Гіку (9000 дес.), генерал- майора В.Звєрєва (Лупул) (12 477 дес. землі)38. Водночас у Тираспольському повіті налічувалося двадцять шість молдавських бояр, загальна площа наданої їм землі становила 251 535 дес.39 Після 1812 р. потік молдавських переселенців до Катеринославської та Херсонської губерній практично зникає. Це значною мірою пояснюється включенням Бессарабії до складу Російської імперії.

Якщо раніше у Катеринославській та Херсонській губерніях молдавський нобілітет виступав у ролі іммігрантів і «бажаного елементу», то з приєднанням Бессарабії, де більшість землі належала саме молдавським боярам, відбуваються зміни у відносинах між владою і молдавською аристократією. Відтоді уже не російський уряд, а самі бояри були зацікавлені у налагодженні «дружніх стосунків» із владою, з метою збереження свого статусу, земельних володінь, станових привілеїв.

На початку XIX ст. у Бессарабії утворилася стійка, хоча й слабо консолідована, але матеріально забезпечена та політично впливова група привілейованого населення, в яку входили бояри та бояринаші Бояринаші (дрібні бояри) несли внутрішню службу при дворі. їх ряди поповнювалися не тільки вихідцями з бояр, а й із числа незнатних людей. Це дрібні землевласники, які свого часу за ті чи інші заслуги отримали від молдавських господарів особисте дворянство.. Після приєднання Бессарабії до Російської імперії місцеве дворянство намагалося брати посильну участь в управлінні краєм. Першим цивільним губернатором області було призначено С.Стурдзу, який за молдавською градацією мав чин вель-логофета. Його наступниками з місцевих мешканців були генерал Гартинг, губернатор Катаказі.

У 1816-1817 рр., за даними А.Крупенського, кількість молдавських бояр, які прийняли російське підданство становила 46 осіб. Крім того, у нашому розпорядженні є протокол одного з перших засідань бояр і дворян краю, який підписали 52 особи40. Про що може свідчити ця досить мізерна ( у порівнянні до загального числа) кількість молдавського нобілітету? На перший погляд, про те, що лише протягом одного року до складу російського дворянства Бессарабії увійшли представники майже 50 молдавських боярських родів. Хоча, з іншого боку, і про те, що у Бессарабії через два роки після приєднання до Російської імперії залишалося ще багато представників молдавських аристократичних родин, які не поспішали приймати російське підданство, тим більше, що серед інших зустрічаємо такі відомі у краї прізвища, як Башта, Доничі, Катаржиу, Ришкани та ін.

За матеріалами «Статистичного огляду 1822-1828 рр.», за 1827 р. понад 2000 осіб (із 112 722) представляли молдавські бояри та бояринаші, які на той час проходили процедуру інкорпорації до вищого стану Російської імперії41. Аналіз даних, наведених у «Дворянській родовідній книзі Бессарабської губернії», дозволив автору підрахувати, що за період з 1820 по 1830 рр. до Бессарабії прибуло 112 осіб42. Це найвищий показник майже за сто років існування даної книги.

Молдавське за походженням дворянство Бессарабської губернії у другій половині XIX - на початку XX ст. уже мало чим відрізнялося від дворянства інших російських губерній. Воно остаточно втратило правові відмінності у своєму статусі, пройшовши повністю процедуру інкорпорації до стану російського дворянства. Якщо у 20-ті роки XIX ст. більше 90% бессарабського нобілітету - це молдавське дворянство, то до середини століття його кількість скорочується до 70%. При цьому відбувається збільшення дворян - представників інших етнічних груп.

Проведений наприкінці XIX ст. загальноросійський перепис населення виявив певні зміни у розміщенні дворян - представників молдавського етносу у південноукраїнських губерніях. Матеріали перепису свідчать, що загальна кількість дворян із молдавським корінням у трьох причорноморських губерніях складала понад 4,5 тис. осіб, що становило майже 5% дворянського загалу регіону. Найменша кількість дворян із молдаван мешкала у Катеринославському повіті - на XIX ст. їх залишилося не більше 30 осіб. I це при тому, що саме Катеринославщина була однією з перших, на територію якої почали прибувати молдавські переселенці. Дещо більше етнічних молдаван налічувалося у Xерсонському повіті - 326 осіб (0,64%). Сторично виправданим лідером щодо кількості молдавського елементу серед дворянства губернії була Бессарабська - загальна кількість дворян-молдаван тут становила 4281 особу, що у загальній чисельності дворянства краю становило п'яту частину43.

Підтвердженням факту чисельності