дворянства з молдавським корінням на бессарабських землях є дані, що містяться у родовідній книзі бессарабського дворянства. До першої частини книги, яку складали, як правило, нащадки дворян із територій, приєднаних до Росії, було внесено 113 осіб, з яких майже 70 - це представники молдавської аристократії. Серед найвідоміших прізвищ цієї групи були Александрі, Бузни, Доніка-Іордакеско, Зілоті, Казимир, Кассо, Лазо, Леонард, Ноур, Россет, Стурдза, Феодосіу, Яманді та ін.
У другій частині родовідної книги Бессарабської губернії, яка репрезентує військове дворянство, молдавських родин не виявлено. Проте у третій частині книги (отримання дворянства державною службою) значна частина наведених прізвищ належить представникам молдавського етносу - К.Бодеско, І.Ботезат, К.Баллас, А.Докс, С.Дунка, О.Котруца, Г. і М.Катаказі, Л.Няга, М.Пуришке- вич, С.Раллі, К.Стаматі та ін.
Відносно четвертого розряду, до якого належали іноземні дворянські роди, то в Бессарабії їх було надзвичайно мало - чотири прізвища (1,1 % спадкових дворян, внесених до родовідної книги): К.Андріянов, А.Ботян, І.Ержіу та О.Драгічевич-Микитич. Перші три були вихідцями з Молдавського князівства. До п'ятої - титулованої - частини дворянської родовідної книги Бессарабії було внесено лише шість прізвищ, серед яких молдавські князі Кантакузини, Мо- рузі, барони Розени та Стуарти. Рівно половина прізвищ (44 із 88) належала дворянам із молдавським корінням у шостій частині родовідної книги, до якої заносилися представники старих дворянських родів - Бальші, Гагаріни-Стурд- зи, Донічі, Крісті, Катаржи, Руссо, Раллі, Россеті, Строеско та ін.44
До оновлених списків дворянських родів Бессарабської губернії за 1911 р. було внесено вже 468 прізвищ. Більша їх частина, понад 70%, належали місцевим мешканцям: 198 родин із Бессарабської області, 139 дворян походили з Молдавського князівства.
Історично так склалося, що молдавське дворянство здійснило більший вплив на розвиток саме Бессарабської губернії. Завдяки бессарабському дворянству вдалося здійснити важливі кроки у вдосконаленні системи управління у краї, зміцнити позиції дворянської верстви в регіоні взагалі.
Матеріали зведених даних таблиць I Всеросійського перепису населення 1897 р. дозволили автору порівняти чисельність серед дворянства південноукраїнських губерній представників інших етносів, які брали участь у процесах колонізації та освоєння причорноморських і подунайських земель. Загалом, крім дворян росіян, українців, поляків, молдаван, до дворянських родовідних книг Бессарабської, Катеринославської та Херсонської губерній були внесені ще дворяни - представники 22 етнічних груп, серед яких подолати однопроцентний бар'єр вдалося лише німецьким дворянам.
Наприкінці XVIII ст. у Катеринославській губернії з'являються перші німецькі переселенці. Із 1803 р. по 1809 р. у Херсонській губернії було засновано 31 німецьке поселення. Переселення німців на територію Катеринославської та Херсонської губерній продовжувалося до середини 1830-х рр., після чого цей рух пішов на спад45. У Бессарабії німці з'являються у 1815 р. Одним із найбільших їх поселень на цих землях була колонія Сарата.
Серед переселенців на південь України переважну більшість (понад 60%) становили селяни та ремісники, однак і представники німецького нобілітету не залишилися осторонь від перспективи отримання нових земель у Новоросії. Більшість німецьких аристократів мешкали на території південноукраїнських губерній на правах не колоністів, а приватних власників.
Серед відомих постатей південноукраїнських губерній можемо назвати родину Фальц-Фейн, яка уславилася закладинами заповідника Асканія-Нова, видатного вченого-археолога Е. фон Штерна, засновницю першого дитячого садочка у місті - баронесу Меєндорф, барона Фрідебурга - більше відомого під сценічним псевдонімом «артист Милославський» (помер 1882 р. просто на сцені під час вистави). Німецький барон Є.Г.Гінцебург був засновником Одеського облікового банку, вважався одним із кращих фінансистів Росії. Свій статок, який він отримав із маєтків у Таврійській губернії, заповів на доброчинні справи міста. Мешканцями краю були німецькі аристократи генерал від артилерії граф Дмитро Єрофійович Остен-Сакен (1789-1881), організатор і керівник оборони Одеси під час Кримської війни (1854 р.), головний військовий начальник Бессарабської області та Херсонської губернії); генерал-лейтенант, барон Ф. фон Меєндорф - помічник начальника губернської канцелярії46.
За даними перепису 1897 р., загальна кількість дворян-німців у трьох південноукраїнських губерніях становила 1249 осіб або майже 1,5% від загальної кількості цієї верстви у регіоні. Найбільша кількість німецької аристократії осіла на землях Херсонської губернії і насамперед у м. Одеса. Майже однаковими за кількістю були німецькі дворянські спільноти у Катеринославщині та на бессарабських землях. їх кількість у цих губерніях ледве перевищувала 1%.
Решта представників етнічних меншин серед дворянського загалу південноукраїнських губерній за своєю кількістю не досягала й 1% загальної чисельності дворян губерній. Однак, на думку автора, малочисельність цих груп не означає, що їх присутність залишилася для регіону зовсім непомітною. Тим більше, що серед цих нечисельних дворянських етнічних спільнот є досить цікаві й навіть особливі. Узяти, наприклад, єврейське дворянство. Сама постановка питання про право євреїв на дворянський статус - одна з цікавих суперечностей у російському суспільстві та законодавстві. Узагалі єврей-дворянин у царській Росії - це був парадоксальний феномен. З одного боку, статус дворянина означав наявність вищих станових привілеїв, а, з іншого, - статус єврея означав мінімум наявних прав. За влучним висловлюванням дослідника С.Бек- кера, менше прав, ніж у єврея, було лише у засудженого злодія47. При цьому не потрібно забувати про смугу єврейської осілості.
Однак, за даними I загальноросійського перепису 1897 р., у 50 губерніях Росії було зафіксовано 108 спадкових дворян єврейського походження. Щодо південноукраїнських губерній, то ні у Бессарабській, ні