Розмах повстанського руху збільшувався в міру зростання масштабів свавілля і безчинств білоґвардійських частин. Розташовані під Києвом 2-га Терська пластунська бриґада, Вовчанський партизанський загін, Осетинський піший батальйон та 3-й Осетинський кінний полк «уславилися» нескінченними грабунками мирного населення. Білоґвардійський розвідник А.Качуровський про зустріч із повстанцями у районі розквартирування осетинських частин писав: «Усі, як один, заявили мені, що проти Добрармії вони нічого не мають і навіть люблять її, але проти осетинів (чи як там вони називають чеченців) будуть боротися до останнього, бо ті немилосердно їх грабують, ґвалтують жінок і забирають останній шмат хліба»46. Неприховану ненависть серед населення своїми діями викликали й запасні ґвардійські частини на Черкащині. «Поведінка чинів місцевої залоги - суто бандитська: безчинства, розгул, пиятика, стрілянина й наскоки, що здійснюються чинами залоги. Пиятика йде відкрито.», - повідомляли з Черкас 6 грудня 1919 р.47 Не обійшлося й без єврейських погромів. «Єврейське населення дрібних населених містечок ... жорстоко потерпає від погромів, які найсильнішим чином перешкоджають налагодженню життя на місцях, - зазначалося у зведенні штабу військ Київської області ЗСПР від 14 листопада 1919 р. - Погром у Білій Церкві систематично продовжується п'ятий тиждень, терські козаки цілковито розграбували м.Фастів і Васильків. Із дрібніших пунктів є відомості про погром у с. Степанці, Богуслав і Миронівка»48. Втрачаючи у грабунках і погромах боєздатність, білоґвардійські частини поступово розкладалися і вже були непридатними для активних бойових дій.

Неспроможність денікінської адміністрації забезпечити правопорядок на місцях за відсутності надійної військової сили призвела наприкінці 1919 р. до цілковитої втрати контролю над ситуацією. «Залоги дрібних міст надзвичайно малочи- сельні і небоєздатні, - вказувалося у білоґвардійському інформаційному зведенні про становище на Київщині. - Державна варта малолюдна і ненадійна. Село переповнене бандитами, тероризоване і перебуває в їхніх руках»49. У штабі військ Київської області ЗСПР констатували, що державна варта «налаштована панічно і при зіткненнях із бандами розбігається, завжди перебільшуючи відомості про силу банд»50.

Чисельність залог у містечках Київщини на початку грудня 1919 р. Не перевищувала 100-200 багнетів, часто ця цифра ааме ще меншою. Так, на 17 листопада в Таращі охорону несли 26 стражників51. Усього ж станом на 4 грудня в білоґвар- дійських охоронних ротах і запасних частинах Київського тилового району налічувалося лише 849 багнетів52. Було зафіксовано численні випадки, коли запасні й офіцерські підрозділи виявляли «самостійницькі» настрої (переяславська охоронна рота, залоги Сміли, Канева)53. Так, із Канева співробітник денікінської адміністрації повідомляв: «Місцева охорона майже вся цілковито складалася з офіцерів петлюрівського толку і під її охороною інтеліґенція й чиновники, налаштовані в дусі Петлюри, почувалися чудово»54.

У середині листопада 1919 р. У районі Холодного Яру у Чигиринському повіті виник ще один осередок повстансько-партизанського руху. Тут утворився загін В.Чучупаки, що налічував до 1000 осіб і діяв під прапором УНР. Діяльність отаманів В.Чучупаки й С.Коцура намагався координувати окружний повстанський комітет (голова Панченко, члени П.Чучупака, С.Лопата, Шевченко). На засіданні комітету, що відбулося за участю обох ватажків, було вирішено, що всі повстанські загони, які діють на Чигиринщині й визнають уряд УНР, «задля поліпшення боротьби ааме московсько-монархічних окупантів і комуністичної анархії» діятимуть спільно55. У політичному плані обидва повстанські формування підпорядковувалися повстанкому, а в оперативному – спеціально створеній військовій раді у складі В.Чучупаки, С.Коцура й Шевченка. Очевидно, влада комітету не виходила за межі Чигиринського повіту, адже загін М.Палія-Сидорянського, що у середині листопада 1919 р. Зайняв Ставище й Тетіїв, не мав зв'язку із Холодним Яром56. Утім, у розпорядженні холодноярського повстанкому перебували досить значні сили. Білоґвардійське розвідувальне зведення від 26 листопада констатувало концентрацію «банди петлюрівської орієнтації» у районі Жаботин – Медведів- а – Холодний Яр, що на Чигиринщині й півночі Черкащини. Як відзначав автор зведення, повстанські загони С.Коцура, В.Чучупаки, О.П'ятенка, Рябоконя та Коваленка об'єдналися для спільної боротьби ааме білих57. До Холодного Яру поступово прибували й невеличкі відділи вояків розбитої білоґвардійцями на Поділлі армії УНР. За підрахунками розвідки білих, ці об'єднані сили налічували не менше 5000 осіб при значній кількості кулеметів і 6-8 гарматах58.

Для ліквідації зосереджених у районі Холодного Яру повстанських загонів командування Київської області ЗСПР виділило 15-й Терський пластунський батальйон, який було підпорядковано командиру 2-го корпусу ґенералу М.Промтову59. Тим часом, 30 листопада холодноярський повстанком видав наказ, яким повідомив населення про взяття влади у Чигиринському повіті до своїх рук; скасовувалися всі накази й розпорядження денікінської адміністрації, натомість відновлювалися закони і накази Директорії УНР60. У районі Жаботин – Медведівка повстанком оголосив мобілізацію. При штабі холодноярських повстанців перебував Коленко, емісар Центрального українського повстанського комітету при уряді УНР.

Загін отамана В.Чучупаки, що отримав назву полку гайдамаків Холодного Яру, зосереджувався у районі Черкаси – Бобринська – Фундукліївка – Новогеор- гіївськ. За даними білоґвардійської розвідки, у лавах цього формування налічувалося близько 6000 осіб, що мали на озброєнні 9 гармат (щоправда, боєприпасів до них майже не було). При цьому в постійній бойовій готовності перебували 3000 бійців, а інші мали залишити свої домівки за першим же наказом отамана61. На цей час