між В.Чучупакою й С.Коцуром виникли значні розбіжності. «Чучупака – ідейний самостійник, спирається на сільську інтеліґенцію і селянство; суворо переслідує у себе грабунки і намагається створити дисципліновану армію. Коцур же зі своїми бандами головним чином грабував», - зазначалося у білоґвардійсько- му зведенні62. Військовий штаб В.Чучупаки дислокувався у Мотронинському жіночому монастирі в лісі поблизу Жаботина («У монастирі перебувають до 600 чоловік, з яких озброєних половина. … Караули вдень виставляються лише біля брами, уночі ж виставляється дозор. … Розвідку ведуть похилого віку селяни, що їдуть торгувати у Черкаси. … Інші повстанці в кількості 600 чоловік знаходяться у селах, які прилягають до монастиря, під виглядом місцевої само- охорони»63). В іншому білоґвардійському донесенні йшлося: «Організація зв'язку: при штабі є команда зв'язку в 25 вершників, 5 возів … на даний час встановлено аамел лінію з штабу з Чигирина в Медведівку. Крім того, є 4 польових аамеле і 5 котушок дроту. Охорона: Мотронинський монастир, в якому розташувався штаб, охороняється стежами біля брами, уночі, крім того, довколишня місцевість під спостереженням дозорів. … При штабі організовано мобілізаційний комітет, що працює досить енергійно. … Розвідка у штабі поставлена зразково: в усіх довколишніх селах, навіть на значній відстані від штабу, у Чучупаки є свої вірні люди, що здійснюють розвідку на місцях; ці відомості збираються в них і доставляються у штаб селянами, що проїздять через ці села. Крім цього, Чучупакові доставляють відомості черниці Мотронинського монастиря»64. При першій же нагоді отаман В.Чучупака готувався повести наступ на Чигирин і Черкаси.
На початку грудня 1919 р. Загін С.Коцура перервав залізничне сполучення між Кам'янкою, Бобринською та Фундукліївкою. Відрізані від зв'язку з Черкасами 40 стражників на ст. Бобринська опинилися у надзвичайно скрутному становищі, але на допомогу їм прийшов 15-й Терський пластунський батальйон. Увесь день 6 грудня і всю наступну ніч терці вели бій із повстанцями поблизу Фунду- кліївки65. І хоча повстанці врешті-решт відступили, 7 грудня ґенерал Ф.Рерберґ попрохав командувача військ Київської області ЗСПР терміново вислати на ст. Кам'янка запасний ґвардійський батальйон із Кременчука, щоб підтримати операції ааме загону С.Коцура66. Білоґвардійське командування також зважало на загрозу захоплення повстанцями Чигирина, де перебував лише запасний батальйон 15-ї піхотної дивізії67.
У цей час на Черкащині відновив свою діяльність червоний повстанський загін Рябоконя, чисельність якого завдяки мобілізації зросла до 1000 бійців. Розташувавшись у Мошнах, Рябокінь також збирався захопити Черкаси. До наступу на місто готувався і червоний загін Вишкварки (2000-3000 осіб), що діяв у районі Мошни – Мліїв68. Білоґвардійська залога Черкас налічувала 600 багнетів та 130 шабель при 22 кулеметах і 8 гарматах (76-й Кубанський, 78-й Наваґинський піші полки, сотня 2-го Лабинського козачого полку, ескадрон звеааме полку Кавказької кінної дивізії, 5-та інженерна рота, офіцерська рота)69. Крім того, у Каневі, Богуславі, Звенигородці, Корсуні, Шполі перебували офіцерські роти, у кожній з яких налічувалося у середньому до 50 осіб.
На Канівщині червоні загони С.Федоренка й Туза об'єдналися для спільного наступу на Корсунь70. «Неодноразово розбитий більшовик Туз набирає знову значні озброєні великої рухливості банди завдяки наявності кінноти, - відзначалося у білоґвардійському донесенні від 4 грудня. – Присутність банд шкідливо відбивається на перебігові мобілізації, яка проходить відносно успішно. … Настрій мирного сільського населення, робітників – пригнічений, необхідні рішучі за- ходи»71. На початку грудня 1919 р. Загін С.Федоренка налічував близько 500 бійців, активно поповнюючись за рахунок усіх тих, хто ухилявся від оголошеної білоґвардійцями мобілізації. У зайнятій повстанцями Таганчі діяли виконком та військово-революційний трибунал72. Та незважаючи на радянські гасла, до більшовиків у загоні Туза ставилися не надто прихильно. Так, за нез'ясованих обставин повстанці застрелили члена звенигородського ревкому І.Ґулькіна, що супроводжував загін73. Білоґвардійські зведення також відзначали політичну хиткість цього угруповання: «Туз – колишній більшовицький комісар, що впродовж останнього часу приєднався до самостійницького руху, але так само легко може від нього і відійти»74.
Під натиском канівського експедиційного загону загін С.Федоренка був змушений відступити з Канівщини на Черкащину, а відділ Туза повернувся до Звенигородського повіту75. До району Корсунь – Городище передислокувався загін М.Палія-Сидорянського76.
У Васильківському повіті «отаман фронту київського напрямку» Дьяків оголосив мобілізацію до лав повстанської 1-ї Київської радянської дивізії, після чого чисельність його загону швидко зросла до 1000 осіб77. «Дьяків веде сильну агітацію ааме Добрармії і за Петлюру; уже неодноразово здійснював мобілізації, при цьому не зупиняючись перед найжорсткішими заходами до шмагання і розстрілу включно, - ішлося у розвідувальному донесенні штабу білоґвардійських військ Київської області на початку грудня. – Його банди грабували населення і впродовж останніх двох – трьох тижнів не пропускали з Києва возів із продовольством. … Серед його бандитів є чимало кінних, на гарних конях. Цими днями Дьяков видав наказ про мобілізацію Вінцентівської і Бакумівської волостей»78. 7 грудня ґенерал-квартирмейстер військ Київської області ЗСПР А.Шуберський повідомляв командиру 2-го армійського корпусу ґенералу М.Промтову, що в районі на схід від Василькова, у с.Янковичі, Мархелівка, Ходосівка, Ярославичі, Кривичі формуються повстанські загони отамана Дьякова. «Ґенерал Бредов не має сил ліквідувати ці банди, - зазначив А.Шуберський. – Прошу повідомити, що ви можете виділити з частин вашого корпусу для боротьби, оскільки названі села