Н.П.Барановська Барановська Наталія Петрівна - д-р іст. наук, ст. наук. співроб. відділу новітньої історії та політики Інституту історії України НАНУ.

ПРО ДЕЯКІ АСПЕКТИ УЧАСТІ НАУКОВЦІВ HAH УКРАЇНИ У МІНІМІЗАЦІЇ НАСЛІДКІВ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ

Статтю присвячено деяким важливим аспектам участі колективів наукових установ HAH України у вирішенні значного кола проблем, породжених Чорнобильською катастрофою, а саме: забезпеченні життєдіяльності Києва та охороні здоров'я населення.

XX - початок XXI ст. для України позначений багатьма важливими доленосними подіями. I серед них не останнє місце посідає Чорнобильська катастрофа, яка розпочалася з аварії на 4-му енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції 26 квітня 1986 р. Ця локальна подія (вибух реактора) переросла у найбільшу техногенну катастрофу XX ст. зі складними і масштабними екологічними, соціально-економічними та політичними наслідками, у мінімізації яких була задіяна і нині бере активну участь значна кількість виробничих і наукових колективів, зокрема Національної академії наук України. Більш широко питання участі науковців НАНУ в подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи висвітлено у книзі: Національна академія наук України. 1918-2008: до 90-річчя від дня заснування (К., 2008).

Проблеми, які породила аварія на ЧАЕС через величезні викиди радіоактивних частин в атмосферу, забруднення ґрунтів та відкритих водоймищ на значних територіях не тільки України, потребували великих зусиль, спрямованих на вивчення ситуації та її виправлення через дезактивацію довкілля, дій навколо зруйнованого реактора та в ході будівництва укриття над 4-м енергоблоком. Крім того, виникли великі проблеми з питною водою для населення. Необхідно було визначити рівень її забруднення, розробити методики захисту та дезактивації. Xоча Київ у силу політичних міркувань, не було віднесено до забруднених територій (якою він насправді був), на початковому етапі постчорнобильської ери гостро постали питання забезпечення життєдіяльності його мешканців і прилеглих територій та охорони здоров'я людей.

У представленому увазі читачів матеріалі авторка, через велике коло питань, висвітлення яких неможливо у журнальній статті, обмежується лише деякими сюжетами участі наукових колективів НАНУ у вирішенні інженерно-технічних проблем та медико-біологічних питань мінімізації наслідків аварії. Для дослідження цієї проблеми використано документальні видання Інституту історії України, чи підготовлені при активній його участі за період 1995-2008 р.1, нові праці останніх років, підготовлені, зокрема, Президією НАН України2. Уже опубліковані архівні матеріали Президії НАН України та її першого відділу, нині, на жаль, розформованого, ЦДАГО України й інші дають можливість глибше дослідити поставлене питання. Цьому ж сприяє також вивчення річних звітів академії та наукової періодики.

Інститути АН УРСР у радянські дочорнобильські роки нагромадили певні наукові знання з питань ядерної фізики й атомної енергетики і тому виявилися готовими до наукового аналізу аварії на ЧАЕС. Як згадував директор Інституту ядерних досліджень АН УРСР академік І.М.Вишневський, станом на ранок 26 травня 1986 р. жодної інформації в інститут не надходило. А оскільки у ньому постійно працювала група зовнішньої дозиметрії, яка регулярно проводила заміри рівнів радіації у затверджених санепідемстанцією контрольних місцях у місті та за його межами, в той же день після обіду дозиметристи поїхали на планові вимірювання. Проїжджаючи в Голосіївському лісі (м. Київ), вони зафіксували значне підвищення рівня випромінювання. Виявилося, студенти-заочники сільськогосподарської академії - прип'ятчани вранці з цікавості подивившись пожежу на ЧАЕС, а ближче до вечора повернувшись до Києва, у лісі святкували закінчення сесії. Так, в Інституті ядерних досліджень АН УРСР стало відомо про аварію на ЧАЕС, що спричинила викид радіоактивних частин за межі станції. Однак про її гігантські масштаби ніхто ще не здогадувався3.

Як уже відомо, в результаті аварії на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС, Україна, особливо її північний реґіон, опинилась в епіцентрі найбільшої в історії людства техногенної катастрофи. За початковими даними, територія, забруднена цезієм-137 у діапазоні до 40 КВ/км2, в Україні становила 377,5 тис. га з населенням майже 1,5 млн осіб4. У подальшому дані про забрудненість території і кількість постраждалих змінювалися неодноразово (в міру накопичення інформації). Так за даними Міністерства охорони здоров'я України, за 23 роки, що минули, рівні радіоактивного забруднення території України значно зменшилися унаслідок природних процесів і здійсненого комплексу заходів. Майже вдвічі зменшилася територія, де рівні забруднення цезієм-137 і стронцієм-90 значно перевищували доаварійні рівні забруднення ними5. А на парламентських слуханнях 16 квітня 2008 р. «Про стан, заходи і перспективи подолання наслідків Чорнобильської катастрофи» зазначалося, що загальна кількість постраждалих становила на той час понад 2 млн 300 тис. осіб6.

Про напруження в Києві і розуміння необхідності вживання необхідних заходів свідчить те, що 3 травня 1986 р. була утворена оперативна група політбюро ЦК КПУ (у Москві така група при політбюро ЦК КПРС працювала з 29 квітня), на засіданні якої в ході обговорення нагальних поточних питань була висловлена думка про необхідність залучення Академії наук, насамперед Інституту ядерних досліджень, до контролю за довкіллям.

Проте колективи інститутів АН УРСР почали працювати над питаннями мінімізації наслідків аварії на ЧАЕС практично відразу. Роботи розпочиналися за усними вказівками керівництва Президії АН УРСР. Практично більшість інститутів Академії наук у перші дні, зважаючи на відсутність достовірної інформації, відряджали своїх співробітників до Чорнобиля та на станцію для її збору. В інститутах АН УРСР створювалися групи дозиметристів, які регулярно працювали з травня протягом