Протягом літа 1986 р. на майданчику навколо аварійного блоку і на ньому самому паралельно й одночасно проводилася величезна робота, яка вимагала залучення значних людських ресурсів. І на кожному напрямку цих надзвичайно важливих робіт активну участь брали працівники АН УРСР. Ми зупинимося лише на зусиллях колективів академічних установ, спрямованих на забезпечення життєдіяльності Києва та захист здоров'я людей на забруднених територіях.

Забезпечення нормальної життєдіяльності Києва, населення якого у 1986 р. становило майже 3,5 млн, стало великою проблемою. З одного боку - мали місце намагання влади з політичних причин аби через недостатнє знання ситуації на початковому етапі приховати реальний стан справ, а, з іншого, - у місті йшла надзвичайно напружена робота щодо радіаційного контролю води, території міста, ринків, автотранспорту тощо. Провідну роль відігравали фахівці Інституту ядерних досліджень Академії наук України. За їх вимірюваннями рівень випромінювання в місті був приблизно в чотири рази вищим, ніж його фіксували працівники Інституту імені Курчатова з Москви. Коли спеціалісти ІЯД із радіоактивними зразками поїхали до столиці СРСР для проведення контрольних експериментів, з'ясувалося, що причина розходжень була методичного характеру. Київські фахівці виявилися правими, і після узгодження методики вимірювань подальша співпраця з московськими колегами була безконфліктною й досить ефективною11.

Обсяг роботи і завдань, що поставали, був величезним і постійно наростав. Лише за перші три дні після аварії спеціалісти Інституту ядерних досліджень провели дозиметричний контроль і дезактивацію понад 200 осіб, які прибули із забруднених територій місця аварії. Починаючи з 26 квітня 1986 р. і до кінця травня, вони практично безперервно вимірювали потужність експозиційної дози (ПЕД), вміст альфа і бета-активних аерозолів у повітрі м. Києва. 29 квітня було зафіксовано початок поступового підвищення радіаційного фону. Рівень радіації стрімко зростав і 30 квітня досяг максимуму - 5000 мкр/год (при нормі 15-20 мкр/год). Стало ясно, що Київ накрила «чорнобильська хмара». Інститут ядерних досліджень поінформував про небезпечну ситуацію владу. Було також вказано на необхідність відміни першотравневої демонстрації. Однак вона все-таки відбулася, а тривожна інформація під тиском із «центральних органів влади» була прихована й проігнорована. До закритого архіву Першого відділу Президії АН УРСР потрапила й важлива інформація про «гарячі частки» в повітрі Києва, які одержав ІЯД за допомогою плівок, наданих академіком Г.М.Флеровим з Об'єднаного інституту ядерних досліджень (м. Дубно, Московська область)12.

Болючою проблемою для забрудненого великого міста стала вода. Вже 28 квітня 1986 р. було визначено порядок, строки й місця відбору проб води у Київському водосховищі, р. Десні та фільтрувальних станціях м. Києва. Ситуація з радіоактивним забрудненням р. Дніпро станом на 30 квітня у районі Дніпровського водозабору досягла критичної, і якість води продовжувала погіршуватися. Тому на розширеному засіданні у Мінжитлокомунгоспі УРСР із залученням представників міської влади, фахівців Академії наук УРСР, зокрема, Інституту колоїдної хімії та хімії води, МОЗ УРСР, Київського водопроводу було розроблено й розглянуто варіанти і режими роботи водопроводу м. Києва на випадок подальшого підвищення радіоактивності води. А вже на 5 травня чітко означилася тенденція до погіршення якості вихідної води р. Дніпро. Зважаючи на це, найвище партійне керівництво республіки доручило Інституту гідробіології проаналізувати вміст радіонуклідів у воді водопроводу будівлі ЦК Компартії України13 (вода до будівлі постачалася з автономної свердловини).

Щоб вирішити проблему забезпечення Києва якісною водою, Урядова комісія СРСР, обізнана про роботи Інституту електрозварювання щодо автоматичного зварювання труб великого діаметру, доручила колективу, використовуючи накопичений досвід, швидко здійснити зварювання труб водогону, що прокладався. Протягом травня-червня від Десни до Києва цей водогін був прокладений, для чого з інституту була відряджена бригада фахівців, яка провела зварювання труб за допомогою комплексу «Стик». Завдяки їх зусиллям, повінь 1987 р., яка могла нести в собі загрозу через змив величезної радіоактивності з території навколо ЧАЕС і її транспортування водами приток Дніпра до його основного русла, ніяк не вплинула на якість водопостачання Києва. Вода була навіть якіснішою за прогнозовану, оскільки було модернізовано всі водоочисні споруди14.

Якість води, безумовно, могла вплинути на стан здоров'я населення міста. Тому у Києві працювала об'єднана комісія фахівців АН УРСР та МОЗ УРСР, яка проаналізувала виконані з 30 квітня по 1 червня інструментальні заміри рівнів гамма-випромінення в місті, дані про вміст радіонуклідів в організмі дітей і дорослих, у продуктах харчування, воді, повітрі та ґрунті, й розробила прогноз змін у стані здоров'я людей протягом першого року після аварії15.

Дозиметричним контролем у Києві та питаннями дезактивації займалося чимало колективів АН УРСР. Співробітники Інституту фізики, наприклад, брали участь у контролі забрудненості території м. Києва, області, продукції молочних і м'ясних підприємств міст Києва та Житомира. Крім того, за розпорядженням керівництва АН УРСР, дирекція інституту організувала обстеження на забрудненість території та приміщень лікарні для вчених.

Кількість звернень до АН УРСР за допомогою зростала, тому виникла необхідність у створенні постійних груп підготовлених дозиметристів. 12 травня 1986 р. було створено тимчасові групи для забезпечення контролю радіаційної обстановки та постійного контролю радіоактивності молока і молочних продуктів на Київському міському молокозаводі № 2. Тимчасову групу для здійснення методичної допомоги