Він мав двох синів: Василя та Івана, з яких останній дід О.І.Ханенка, Іван Миколайович Ханенко розпочав службу у 1763 р. бунчуковим товаришем. Із ліквідацією у 1764 р. гетьманства, яке завершилося наприкінці ХУШ ст. знищенням української державності на Лівобережній Україні, що майже століття проіснувала на цій території як політична автономія, та інкорпорацією її до складу Російської імперії сталися зміни у всіх сферах її суспільного життя, в тому числі й у козацькому війську. У 1784 р. російський уряд ліквідував козацький устрій України. Замість 10 козацьких полків було сформовано 10 карабінерних. Із них складався окремий корпус - «Малоросійська кіннота».

У російській армії карабінерні полки мали майже автономну організацію, зберегли багато рис козацького війська, а також здебільшого колишній рядовий і командний склад. У 1788 р. карабінерні полки було поділено на важко- і лег- кокінні. Глухівський полк, в якому служив І.М.Ханенко, було залишено як важкокінний. У цьому полку він дослужився до військового звання підполковника. Під час російсько-турецької війни його було призначено флігель-ад'ютантом генерал-фельдмаршала П.О.Румянцева. У 1790 р. Іван Миколайович брав участь у штурмі Ізмаїла. У лютому 1793 р. І.М.Ханенко подав прохання про звільнення від військової служби за станом здоров'я18.

Відомо також, що Іван Миколайович був обраний першим маршалом ( предводителем дворянства) Погарського повіту. Він володів значними маєтностями, які отримав за заповітом від батька. Це були села Городище, Чубарів, Курів і хутір Василівка, в яких у 1783 р. проживало близько 1322 селян19.

Батько О.І.Ханенка, Іван Іванович, також був військовим. Він брав участь у битвах під Аустерліцом (1805 р.), Пултуском (1806 р.), Прейсіш-Ейлау (1807 р.), а також під Смоленськом і Бородіним (1812 р.) під час російсько- французької війни. За відвагу, проявлену в боях, його було нагороджено орденом Св.Володимира 4 ступеня з бантом. 30 травня 1816 р. він вийшов у відставку у чині штабс-ротмістра. У І.І.Ханенка було троє синів - Олександр, Іван, Михайло і три дочки20.

Отже, О.І.Ханенко виріс у шляхетній родині козацького походження, де панувала атмосфера любові до української старовини, історії України та власного роду з давніми козацькими військовими традиціями, де цінувалися мужність і відвага, що справило значний вплив на формування його світогляду.

Відомості про освіту, яку здобув Олександр Іванович та про його службову діяльність, неповні і суперечливі. Так, за даними О.М.Лазаревського, він навчався, імовірно, у Московському благородному пансіоні, а В.Л.Модзалевський вважав, що О.І.Ханенко був студентом Московського університету, але не закінчив його. У 1835-1836 рр., тобто у 19 років, він уже працював канцеляристом у канцелярії Чернігівського цивільного губернатора. У 1836-1837 рр. - у Головному архіві Колегії іноземних справ. У 1838 р. отримав чин колезького регістратора. У 1839-1840 рр. його було призначено помічником столоначальника архіву21.

У 1841 р. Олександра Івановича було обрано депутатом від дворянства Стародубського повіту і почесним куратором повітових училищ у м. Погарі. У 1843-1846 рр. він працював губернським, а у 1846, 1849-1857 рр. - колезьким секретарем. Із 1846 по 1849 рр. його обирають суразьким повітовим маршалом, а 1858 р. - членом Чернігівського губернського комітету з поліпшення побуту селянства. Він одразу ж заявив себе прихильником реформи, яка мала на меті скасування кріпацтва22.

У 1860 р. було створено Чернігівську межову палату і того ж року О.І.Ха- ненко став її членом. У 60-х рр., імовірно, Олександр Іванович познайомився з Олександром Матвійовичем Лазаревським.

Народився О.М.Лазаревський 8 червня 1834 р. у с.Гирявці (нині с.Шевчен- кове Конотопського р-ну Сумської обл.) Чернігівської губернії, поблизу м.Конотопа у небагатій дворянській родині козацького походження. Освіту здобув у Конотопському повітовому училищі (1844-1846 рр.), 2-й Петербурзькій гімназії (1850-1854 рр.) та на історико-філологічному факультеті Петербурзького університету (1854-1858 рр.), який він закінчив зі ступенем кандидата23.

За роки навчання у гімназії та в університеті О.М.Лазаревський опублікував низку праць, у тому числі з історії України. Так, у 1853 р. у «Черниговских губернских ведомостях» були опубліковані статті вченого з історії України, а також «Опыт указателя источников для изучения Малороссийского края в историческом и географическом отношениях»24.

Із 1854 р. Олександр Матвійович постійно друкував у «Черниговских губернских ведомостях» рецензії на книги і журнальні статті з історії та географії України. Результатом багаторічної бібліографічної роботи була публікація вченим у 1858 р. «Указателя источников для изучения Малороссийского края»25.

Зацікавленість Олександра історією України духовно зблизила його з батьком, Матвієм Іллічем Лазаревським. Виявом високої довіри до сина було пере- дання йому на зберігання у листопаді 1853 р. давніх актів родини Лазаревських та їх близьких родичів Лащинських і Таранських. Тоді ж М.І.Лазаревський розповів сину про значення архівів і дав йому перші поради щодо їх зберігання й опрацювання26.

Матвій Ілліч не здобув спеціальної освіти, проте захоплювався історією, яка була для нього «лучше малины» і був добре обізнаний з історичними подіями в Україні ХУП-ХУШ ст. Про це свідчить вступна частина до його незавершених мемуарів «Памяти мои», де автор здійснив короткий екскурс в історичне минуле України27.

У листах до сина він ділився своїм баченням історії України та значенням архівів у її дослідженні. 23 лютого 1856