О.О.Мельникова Мельникова Олена Олександрівна - д-р іст. наук, професор, закордонний член Шведської академії імені короля Ґустава Адольфа, керівник центру «Східна Європа в давнину і середньовіччя» Інституту загальної історії Російської академії наук (Москва, Російська Федерація).

РЕНЕСАНС СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ? РОЗДУМИ ПРО МІФОТВОРЧІСТЬ У СУЧАСНІЙ ІСТОРИЧНІЙ НАУЦІ

Спростовуються найбільш популярні у сучасній історичній науці і у середовищі дилетантів міфи. Ідеться про пошуки Туром Хейєрдалом батьківщини норвежців на Дону, «нову хронологію» А.Фоменка, «Велесову книгу», намагання зробити скандинавів-варягів нікому невідомими слов'янами з Прибалтики та ін. Автор з'ясовує причини активізації міфотворчості в останнє двадцятиріччя.

Дивна річ - одержимість! З одного боку, без неї не здійснювалися б відкриття, що докорінно змінювали життя людства, - від кам'яного віку й до наших днів. Без неї не може бути і справжнього вченого, і навіть чудовий, але байдужий до всього професіонал може залишитися всього-на-всього ремісником. З іншого боку, одержимість якою-небудь ідеєю, хай навіть у певних рамках плідною, здатна похитнути високий професіоналізм, змусити вченого щиро не бачити фактів, що ставлять під сумнів його гіпотезу, а в особливих випадках - і свідомо замовчувати або викривляти їх. Що ж уже тоді казати про дилетантів або людей не досить обізнаних із науковою сутністю справи (яка нерідко є за межами їхньої власної професії), якій вони присвячують свої фізичні сили та енергію. І зовсім сумно тоді, коли одержимість ідеєю, можливо, спочатку й щира, підтримується ідеологічними, політичними або й іншими кон'юнктурними міркуваннями.

Кожне наукове співтовариство стикається з подібними явищами і змушене так чи інакше реагувати на них. У другій половині 1990-х рр. історики, філологи, археологи Норвегії були дуже занепокоєні: Тур Хейєрдал, знаменитий норвезький мандрівник і національний герой спочатку висунув припущення, далі почав шукати йому підтвердження і нарешті видав як науково доведений факт таку ідею: батьківщиною норвежців (не скандинавів узагалі, а саме норвежців!) є північне узбережжя Азовського моря1. Доказ лежав на поверхні й був зрозумілий будь-кому: у вступах до створеного в 1220-ті роки зведенню саг про норвезьких конунгів «Круг Земний» і «Молодша Едда» (пам'ятки, що норвезькі діти читають у школі, так само, як наші - «Слово о полку Ігоревім») їх автор Сноррі Стурлусон пише про те, що Один та інші божества давньоскандинавського язичницького пантеону насправді були вождями народу асів2, який спочатку жив у «Великій Світьод», розташованій десь в Азії або в Трої і яку деякі інші твори вміщують у Північному Причорномор'ї. Вони й привели свій народ до Скандинавії3. Від аса Одина і його сина Інгві-Фрейра4 і походять шведи та норвежці. Т.Хейєрдалу було очевидно: прабатьківщина асів (і, відповідно, норвежців) знаходиться там, де збереглась їх одвічна назва - Азов!5 Дивитися в етимологічні словники йому не було необхідності, адже співзвучності ас - Азія - Азов6 говорили самі за себе. Гіпотеза вимагала підтвердження (для скептично налаштованого наукового світу, не для Т.Хейєрдала, - адже він і так знав, що правий), і знаменитий мандрівник починає розкопки поблизу Азова. Кажуть, якийсь предмет скандинавського походження, правда, не доби вікінгів, а часів здобуття Азова Петром Великим, на службі в якого було чимало шведів, дійсно знайшли.

Ситуація була відверто анекдотичною, і не була б варта прикрощів професіоналів, якби не одержимість Т.Хейєрдала цією ідеєю і не його авторитет національного героя. «Відкриття» норвезького мандрівника почали активно пропагувати у засобах масової інформації. Його яскраві, як завжди, сповнені переконання виступи по телебаченню і в пресі, справляли великий вплив на широку публіку, що охоче приймала сенсаційну новину, не вникаючи в деталі і, тим більше, не цікавлячись, та й не маючи змоги оцінити вагомість його «аргументації». Саме це впровадження історичного міфу у суспільну свідомість і викликало тривогу спеціалістів, тим більше, що серед тих, хто увірував у «азовську прабатьківщину», виявились і чиновники від освіти, котрі, незважаючи на протести (усні й письмові) вчених, почали обговорення питання, чи не варто відкриття Т.Хейєрдала донести до відома дітей, включивши відповідний пасаж до шкільних підручників. Проблема була розв'язана природним чином: Т.Хейєрдал помер, і ажіотаж швидко вщух.

Історія з «азовською прабатьківщиною» норвежців є повчальною в багатьох відношеннях. Пошуки прабатьківщини свого народу - достойне наукове завдання, і воно може бути поставлене щодо скандинавських народів7. Однак звернення до них вимагає спеціальних знань, якими Т.Хейєрдал, котрий не мав ні історичної, ні філологічної освіти, не володів. Більше того, йому були чужими й методи суто наукового дослідження, тому, наприклад, різне походження слів «ас», «Азія» і «Азов» ним просто ігнорувалось. Очевидність, простота аргументації сприймалися ним і публікою як доведеність, «науковість» аргументації. Однак у науці очевидне далеко не завжди буває істинним. Скільки-небудь складна аргументація вимагає знання предмета, і чим вона глибша, тим фундаментальнішими мають бути знання. Наївне зіставлення співзвучних слів (за принципами «народної етимології»), так характерне для середньовічної науки, - один із найбільш очевидних «аргументів». Не випадково, що саме він ліг в основу побудови Т.Хейєрдала. Більше того, одержимість цією ідеєю, глибока і цілком щира впевненість в її справедливості зробили Т.Хейєрдала зовсім глухим до аргументів своїх противників, яким він закидав некомпетентність, прагнення опорочити його особисто та інші злі умисли.

Подібні ситуації