виникають і у шведській, і в американській, і в англійській історичній науці. Не виняток і наша країна. Досить пригадати «нову хронологію» А.Т.Фоменка чи «Велесову книгу»8, похитнути віру в яких не можуть жодні наукові аргументи. Ситуація з «новою хронологією» дивовижним чином нагадує «азовську прабатьківщину» Т.Хейєрдала. Відомий математик і, певно, любитель історії, А.Т.Фоменко ще в 1970-х рр. усвідомив «трагічну помилку» всіх істориків (колишніх і сучасних): прийняте в історичній науці датування подій античності й середньовіччя є категорично неправильним. За його розрахунками, у писемних джерелах, що їх історики відносять до античності, середніх віків і нового часу, згадуються ті ж астрономічні явища: затемнення, проходження комет та ін. Отож, хронологічна шкала історії людства має бути «згорнена», немов складаний метр, унаслідок чого історичні особи й події різних епох зливаються воєдино. Писемна історія людства, як виявляється, охоплює не 15 тисяч років, а лише кілька століть.
Рукопис майже в півтори тисячі сторінок із докладним викладом цієї теорії (мені довелося його прочитати) був представлений ще в 1970-ті роки на суд учених, котрі категорично засудили й відкинули його9. І лише після скасування цензури «історичні твори» А.Т.Фоменка і Г.В.Носовського заполонили полиці книжкових крамниць. Немає сумнівів у тому, що творцеві «нової хронології» притаманна та ж одержимість ідеєю, що й Т.Хейєрдалові. Він так само щиро вірує (принаймні, вірив у час створення своєї «теорії») в істинність своїх викладок і так само твердо переконаний (чи був переконаний) у некомпетентності або заздрощах своїх опонентів, котрі не змогли побачити таке очевидне для нього, А.Т.Фоменка.
Однак в умовах масового тиражування «нової хронології» виявилися нові тенденції, що суттєво змінили характер цього явища. З одного боку, сталася очевидна комерціалізація ідеї, а сама вона перетворилася на бренд, що дозволяє багаторазову «дуплікацію» (термін самого А.Т.Фоменка) видань. З іншого, - «нова хронологія» ідеологізувалася: вона почала служити обґрунтуванням пріоритету слов'янських народів, а точніше, російського народу в цивілізаційному розвитку людства. Якщо інші творці «істинної історії» досягали цього, уявляючи слов'янське або руське минуле більш давнім, ніж воно було насправді (наприклад, аж до вавилонського стовпотворіння), то накладання хронологічних шарів дозволило, навпаки, омолодити всесвітню історію таким чином, щоб слов'янський етногенез збігся у часі з найдавнішими цивілізаціями світу.
Як і Т.Хейєрдал, А.Т.Фоменко знайшов розуміння не у спеціалістів, а у широкої читацької аудиторії. Легкість сприймання та популярність ідеї Т.Хейєрдала багато в чому пояснюються його славою й авторитетом. Але вони відбивали одну важливу і поширену особливість суспільної свідомості: певну недовірливість і підозрілість не дуже освіченої, незвиклої до абстрактного мислення, хай і компетентної у своїй галузі людини, до високої науки і до професійних учених, які утворюють певну езотеричну касту і розмовляють не зовсім зрозумілою мовою. Як і багато інших, Т.Хейєрдал, звертаючись до мас, протиставляв їх невеликій купці «консервативних», «нездатних сприйняти нові відкриття» вчених, що улещувало необізнаних читачів чи слухачів, - адже, приймаючи запропоновану ідею, вони відчували себе причетними до передових віянь у науці. Цей самий ефект апеляції до широкого читача, котрий начебто швидше розбереться у проблемі, ніж закоснілі у своїх келіях вчені, використав і А.Т.Фоменко. Але в нашій країні дієвість подібної методи незрівнянно вища, ніж у Норвегії: часом добровільне і навіть сповнене ентузіазму, часом вимушене, неусвідомлене слідування ідеологічно заданим схемам і догмам радянських істориків породило у суспільстві недовіру до вітчизняної історичної науки вже в радянський час, а огульне її паплюження в 1990-ті роки призвело до її остаточної дискредитації в очах значної частини читачів. Наслідки не забарилися датися взнаки: надзвичайно численні і дилетантські «нові історії» стали неймовірно, просто-таки сумно популярними в нашій країні10. Та підкреслю ще раз, що «одержимість ідеєю» як Т.Хейєрдала, так і А.Т.Фоменка, принаймні на початку їхніх «історичних шляхів», як мені уявляється, не була обтяжена «позаідейними» міркуваннями, - то були ідеї заради ідеї в чистому вигляді.
Інша річ - «Велесова книга»11. Вже саме виготовлення фальсифікату було актом свідомим, що мав певні цілі. Вони найчіткіше виявляються у самому змісті фальсифікату, що видається за найдавніше документальне свідоцтво найранішої історії та вірувань східних слов'ян. Його творець хотів «виправити», поліпшити, зробити більш давньою історію свого народу, тобто створити якусь конструкцію, відмінну від тієї, що постає на сторінках джерел, які дійшли до нас. Очевидно, що минуле східнослов'янського світу у тому вигляді, в якому воно відбилося в автентичних джерелах, не влаштовувало творця «Велесової книги», так само, як не влаштовує воно і сучасних її адептів. Яким же, на думку творця фальсифікату та його послідовників, повинен бути початок нашої історії?
По-перше, героїчним. Якісь дрібні сутички між полянами, древлянами, хазарами та іншими варягами - чи це достойний початок Русі?! Її історія повинна починатися з космічних за своїм значенням подій і вселенських перемог.
По-друге, моноетнічним. Одвіку Русь - то слов'яни-русичі, котрі з незапам'ятних (міфологічних) часів відстоюють свою свободу від ворожого оточення.
Ось воно! На противагу Т.Хейєрдалу, творець «Велесової книги» піклувався не про науку (інша річ, що принципи наукового знання, на відміну від буденного, були Т.Хейєрдалу малознайомі): він переслідував зовсім іншу, позанаукову мету і був захоплений ідеєю зовсім іншого штибу - ідеологічною. Її можна назвати наївним патріотизмом, до якого (в